правда

Я не герой. Я жертва цього міста, чуваку. Я купую кросівки, машини, нові зуби, дорогий алкоголь, винаймаю дорогу квартиру. Все це із прагнення відповідати соціуму. Вписатися в коло, окреслити рамки, дати зрозуміти. Я купую речі, щоб... зрештою купували мене. І весь мій андеграунд закінчується там, де розпочинається новий контракт. Я із задоволенням продаюсь.

Критикуючи, критикуй думку, а не його автора.

Все в руках людини, а людина в руках жінки.

Я переконаний, що вбивство під приводом війни не перестає бути вбивством.

- Ніл. - Вероніка. - Ніл. Якийсь ти блідий. — Якась ти вагітна. - Ти що, провів ніч у сортирі нічліжки? — А ти що, викупалася у сміттєвому баку біля клініки абортів? — А ти не той, кому подарували рак на Різдво? — А ти не стурбована баба із«Золотих дівчаток»? - Дороті? - Бланш. - Що ти сказав?! Ах ти сучий син! Ану заткнися! - Я хочу цілувати тебе. Я хочу цілувати тебе, доки не заридаєш. - Як твій кислотний рефлюкс? - Як твоя папілома? — Це твоя папілома, я лише ношу її. — Не сперечатимемося, що було раніше, курка чи яйце. - Давай. Хоча ні. Курка. - Яйце. - Курка! - Яйце! - Курка! - Яйце! - Курка! - Яйце! — Твоє тіло, лискуче маслом какао, вона сниться мені. - Як Вероніка? - Вероніка в порядку, Вероніка. — Кошмар — називати свого собаку Веронікою. — А відсмоктувати у того бомжа за чарівні боби? - Він сказав, що він чарівник! - Я хочу всю тебе. Тебе... Хочу забруднити все її твоє підборіддя. Ти ще любиш крем-брюле? - А ти ще любиш гладити мою спину? — Ти ж знаєш: відповідь так. - О, Ніл. - Вероніка. - Ніл. - Вероніка. — Я хочу тебе забути. — А я завжди хочу бути з тобою. - Хай буде так, Ніл. Нехай буде так. До зустрічі біля вівтаря. — Та я тебе бачив!

Якби моя дочка дала мені значок зі словом«ідіот», я надів би його.

Серце треба берегти. І не лише своє.

Я волію бути один, але поруч із кимось...

Найкраще багатство — байдужість до того, що є в інших.

В інших нас дратують власні біси.