таємниця

Наші почуття – це механізм зворотного зв'язку, який повідомляє нам, чи йдемо ми у вірному напрямку, чи збилися зі шляху.

Нікого доля не омине, кожному міряє своє, не дивиться, як високо злетів.

Чому так виходить: начебто йдеш правильною дорогою, але приходиш у результаті не туди?

Часом буває так, що життєва дорога з легкої і прямої спочатку перетворюється на криву стежку, потім починає петляти, а закінчується зовсім глухим кутом у трясовини.

Усі бояться. Не вір, якщо кажуть, що не бояться – брешуть. І нічого ганебного тут немає. Думаєш, якщо хтось не боїться, то він розумний чи хоробрий? Він дурень просто. Тільки дурні нічого не бояться.

Мова легко виявляє таємниці, які серце вважало за краще б приховати.

— Я зійшов з розуму.
— Боюся, що так. Зовсім звихнувся, але відкрию тобі секрет: безумці розумніші за інших.

Найліпше таємницю зберігає мовчання.

Неважко уявити собі, що кожного оточує наготоване йому чудове життя в усій його повноті, але воно сховане за завісою, десь у глибині, невидиме, далеке-далеке. Та воно причаїлося там без відрази, не вороже, не глухе. Якщо його покликати заповітним словом, справжнім ім'ям, воно прийде. Ось таємниця чарів, які не творять, а кличуть.

Добро, зроблене в таємниці, винагороджується явно.