темрява

Чому це всі кажуть: "У мене є час "? Як це можливо, якщо ми маємо час?

Надій втрачати не можна, у цьому світі світла стільки ж, скільки й темряви.

Людина проживає три життя. Перша закінчується із втратою наївності. Друга — із втратою невинності. А третя — із втратою самого життя.

Життя – це лабіринт. Хтось блукає ним до самої смерті, у пошуках виходу. Але є лише один шлях, і веде він далі вглиб. Лише досягнувши центру, можна все зрозуміти. Смерть незбагненна, але з нею можна змиритися. Все, що ми робили, забудеться.

— Леді Єнніфер, дозвольте провести вас до намету? — Ви приєднаєтесь до мене? — Міледі, я не посмію так заплямувати вашу честь. — Не хочу тебе засмучувати, але цей корабель давно пішов і ліг на дно океану!

— Чи сумніваєшся в моїх здібностях? — Ні, тільки в намірах.

Люди своєрідні істоти. Усіми їхніми діями керує бажання. А їхні характери виковані із болю. Скільки б вони не намагалися придушити біль. Придушити бажання. Вони не можуть звільнити себе від вічного рабства своїх почуттів. І поки в них вирує буря, вони не знайдуть світ. Ні в житті, ні в смерті. І так з кожним днем ​​вони робитимуть те, що повинно. Біль буде їхнім кораблем, бажання – їх компасом. Це все, на що здатне людство.

— Леді Єнніфер, дозвольте провести вас до намету?
— Ви приєднаєтесь до мене?
— Міледі, я не посмію так заплямувати вашу честь.
— Не хочу тебе засмучувати, але цей корабель давно пішов і ліг на дно океану!

Де ж початок всього? У минулому чи в майбутньому? Хто може сказати, коли все сталося? Чи зможемо ми колись дізнатися, що стоїть біля витоків всього? Чи до цього було ще щось? І до того? І ще до того? Чи є взагалі початок і кінець? Чи це все переплітається в нескінченній петлі часу? А початок і кінець означають те саме? Хоч і називаються по-різному.

— Чи сумніваєшся в моїх здібностях?
— Ні, тільки в намірах.