життя

Насильство - це прояв слабкості.

Коли ви востаннє дивилися в небо, в якому всю ніч мерехтять зірки? Кажуть, що зірки - це душі тих, хто ще не народився, і щоразу, коли на небі падає зірка, десь на землі з'являється нове життя, але це мерехтливе світло залишається в кожному з нас. Коли очі блищать від щастя чи сліз, це світло гріє нас. Він гріє навіть коли нікого не лишається поруч. Ми граємо ролі в житті, тому що легше змінити свій образ, ніж себе. І парадокс у тому, що акториЧитаючи рядки сценарію, написаного не ними, намагаються їх прожити. Але сценарій твого життя ніхто, окрім ТЕБЕ, не напише! І тільки ТИ вирішуєш який буде наступний розділ, тільки ТИ вирішуєш, хто головний герой, і тільки ТИ вирішуєш, коли настане той момент, щоб та зірка, яка колись впала з неба, знову засяяла у твоїх очах, і крізь шум люди, Почувши лише три слова, перестали грати і почали жити: КАМЕРА. Мотор. ПОЧАТИ!

Те, що хоче жити довго, має служити. Те, що хоче панувати, довго не живе.

Слухай музику, дитинко. Гарну музику. Тільки вона дозволить тобі забути. Шопен, Малер, Бетховен... Щодня, як антибіотик, як ліки. Внутрішньовенно.

Бути актором — це не означає створювати щось. Це означає щось пояснювати.

Мені здавалося спочатку, що вона відчувала до мене лише просту дитячу прихильність, і лише потім, коли було вже надто пізно, я ясно зрозумів, чим я став для неї і чим стала вона для мене.

— Ти вважаєш, що я збожеволіла. Але це я у всьому винна, здебільшого... Кей ударила кулаком по полірованому столику червоного дерева. Пролунав звук, схожий на постріл із малокаліберного пістолета. Бев підстрибнула. - Не смій так казати, - сказала Кей. Її щоки горіли, карі очі сяяли від обурення. — Скільки років ми з тобою товаришуємо? Дев'ять? Десять? Якщо ти ще раз скажеш, що ти у всьому винна, мене знудить. Зрозуміла? Мене зараз мало не знудило, твою матір. Ти зараз не винна ні в чому, і раніше не була винна, і не будеш винна ніколи. Невже ти не розумієш, що майже всі твої друзі знали, що рано чи пізно він тебе покалічить, може, вб'є? Беверлі дивилася на неї широко розплющеними очима. - І твоя найбільша вина в тому, що ти продовжувала жити з ним і дала статися тому, що сталося. Але тепер ти пішла від нього. Дякую Богові, що він захистив тебе. І ти сидиш тут, з поламаними нігтями, порізаною ногою, зі слідами від ременя на спині, і кажеш мені, що ти у всьому винна?!

Насильство харчується покірністю, як вогонь соломою.

... найзлобнішою і найзапеклішою радістю зустрічаємо ми всі всякий незвичайний скандал, що трапився з кимось із наших ближніх.

Розкіш перетворюється на необхідність і породжує нові обов'язки. Як тільки людина звикає до нової зручності, вона приймає її як само собою зрозуміле, тому розраховує на неї. Настає момент, коли вже обійтися без звичного неможливо.