життя

Б'ється в тісній печурці вогонь, На полінах смола, як сльоза, І співає мені в землянці гармонь Про усмішку твою та очі. Про тебе мені шепотіли кущі У білих полях під Москвою. Я хочу, щоб ти чула, Як сумує мій голос живий.

Не те щоб я претендувала на його серце, але мені було б приємно, якби всі мої друзі були вільні, а ще краще, якби вони любили лише одну жінку — зрозуміло яку. Так спокійніше.

Натовпом людей, а не тіней Повна здавалася темрява.

Є такі вирази, які читаються подібно до великого шрифту, і найвидатніші серед них — зневага і ворожість.

Те, що людина складається з тобою в спорідненості, це не робить її особливою, гіднішою за інших.

Всі вже стільки часу кажуть, що життя нестерпне, але самі його виносять... Виносять, хоча воно з кожним днем ​​стає все важчим і важчим. І коли вже зовсім не в силі, хтось придумує якусь розвагу.

— У вас були негативні думки? — Все, що я маю, — це негативні думки.

Навіть у найбанальніших речах завжди є зерно істини.

Загадуй бажання і побачиш себе на сцені, яка виверне тебе навиворіт. У волоссі у тебе будуть блискітки, які сипатимуться зверху, звичайно, ти будеш здивований.

Наскільки мені відомо, ніхто й досі не намагався встановити, звідки беруться журналісти. Щоправда, існує інститут журналістики, але я ще не зустрічав журналіста, який би вийшов звідти. Натомість я з'ясував, що кожен журналіст колись був медиком, інженером, юристом, літератором, співробітником торгової палати чи ще кимось, але з тих чи інших причин залишив колишню професію.