життя

Якби люди хвости, зображати незворушність було б набагато важче.

У бурю гарна будь-яка гавань.

Довірливість безневинних — головне знаряддя брехунів.

— З тобою завжди найманець? - Ні. Зазвичай їх зі мною двоє.

Живи так, ніби цей день останній, і одного разу так воно й виявиться. А ти будеш у всеозброєнні.

Хто любить сходження, повинен прийняти і занепад, адже те й інше нероздільне.

Поки не буде глобальної катастрофи, людство не візьметься за екологію всерйоз. Сподіваюся, хоч після цього вистачить розуму вберегти щось із природи, що залишиться.

Я сказав:«Тільки три поцілунки, сонце принади, мені подаруй». Відповідала:«Від царських гурій поцілунків не чекай землі». І сказав:«Чи розлучитися мені зі світом, щоб скуштувати поцілунки твої?» Відповідала:«Безкоштовного раю не здобудеш, народжений у злі». Я сказав: Що ж, гурія раю, все приховуєш своє обличчя від мене? Відповідала: "У звичаї гурій ховатися, як іскра в золі". Я сказав:«Але тебе неможливо побачити, молодий місяць!» Відповідала:« Місяць норовливий, але чи його зрадиш ти хулі?» Я сказав:«Вкажи мені, кого ж розпитати про твої прикмети?». Відповідала:«Пізнається сонце, не маючи прийме на чолі!» Я сказав: Бачиш, як мене згорбив стан твій стрункий, подруга моя? Відповідала:«Відтепер подібний до лука, мій друже, — не стріле». Я сказав:«Невже не можна мені щодня милуватися тобою?» Відповідала:«Знижуються чи зірки, якщо небо зникло в імлі?» Я сказав: " Немає зірки, о подруга, - тільки сльози залишилися в очах". Відповідала: "Сльоза не потрібна мені, як квіткова волога бджолі". Я сказав: Ти обличчям посвіжішаєш від струмків, що з очей я проллю. Відповідала:«То сад розквітає від води, що таїться у скелі». Я сказав:«Дай, обличчяя наближу до твого молодого обличчя». Відповідала:«Наблизь, адже тужить і шафран про весняне тепло».

— Вони погодилися на лікування? — Звичайно, ми ж лікарі. Вони [пацієнти] вірять усьому, що ми говоримо.

- Я обожнюю Париж! — Ти ніколи не був у Парижі. — Але я знаю, що покохаю його, коли опинюся там.