життя

Якраз у ту мить, коли перебуваєш у самому низу, колесо повертається і піднімає тебе вгору.

В основі могутності лежить могутність особистості.

Він докорив собі за погане знання шведського — міг би додати ще якусь гостроту. У його словнику було кілька хльостких фраз на всіх мовах, але шведською він знав тільки«Ви подаєте ще щось, крім солоної риби?» і«Якщо ти укутаєш мене в хутра, я буду твоїм маленьким пухнастим ведмедиком».

Напрочуд бездонна дитяча чаша пізнання. Не випити спраглий. Поки що він, на жаль, не подорослішає. І його не перестануть переповнювати до країв сліди крапель дощу на мокрому піску, рвана пристрасть відкритого вогню, ніжне смарагдове хвилясто-хитке кільце нескінченності не виявиться звичайною водорістю ламінарією, а запах бузку не стане таким же звичайним і нецікавим для нюху, як старий старого російського слюсаря

Але там, де всі горді розпустою, Поняття перемішавши, Там правий буде винним, А винний буде правий.

Послухай мене. Я знаю, що тобі її не вистачає. Ти сам казав мені про це. Але, може, тобі не вистачає не лише вечері та чистих сорочок? Може, тобі не вистачає ще чогось? Може, ти сам не можеш пояснити цього? Можливо, це помітно лише тоді, коли вона зникає? Може, тобі не вистачає частинки себе?

Все йде в одне місце: все сталося з пороху і все повернеться в порох.

Він не був драконом. Вогонь не може вбити дракона.

Ми за днями шепочемо:«Завтра, завтра». Так тихими кроками життя повзе на останню недописану сторінку. Виявляється, що всі "вчора" Нам ззаду освітлювали шлях до могили. Кінець, кінець, недогар догорів! (Так — у кожній справі. Завтра, завтра, завтра, А дні повзуть, і ось уже в книзі життя Читаємо ми останній склад і бачимо, Що всі вчора лише осяяли шлях До могили курної.

Ішов я в небесну далечінь, Куди, я й сам не знаю, І побачив нарешті: Мене обдурила хмара... Прикинулося вишнею в цвіті.