життя

Є щось прекрасне у літі, А з літом прекрасне у нас.

Людина може любити тварину набагато сильніше, ніж деяких людей... І зовсім не важливо, що залишає всередині людини порожнечу. Важливо лише те, що всередині ця порожнеча є.

Всесвіт не можна ні виміряти, ні обчислити, не відчувши при цьому, як сам ти нікчемний і самотній.

Карла, якщо ваша весільна церемонія буде іспанською, як я дізнаюся, коли ви станете чоловіком і дружиною?

Коли я сказав вам, що ніколи не дозволяв чіпати мене, — тоді я вперше дозволив собі бути зворушеним.

З ерекцією не посперечаєшся.

Яке чудове тіло було у цієї дівчини! Ніжна плоть наділяла, приховуючи, кістяк з кращої, найтоншої кістки. Мозок був немов квітуча у темряві світла чайна троянда, рот пахнув, як легке вино. Під пружними губами білі-білі зуби, брови красиво вигнуті, волосся ласкаво, м'яко гладить молочно-білу шию. Пори були маленькі, щільно закриті. Ніс задерикувато дивився вгору, на місяць, щоки палали, наче два маленькі вогнища. Чуйно пружина, тіло переходило від одного руху до іншого і весь часніби щось співало про себе. Бути в цьому тілі, у цій голові — все одно, що грітися в полум'ї каміна, оселитися в муркотінні сплячої кішки, хлюпатися в теплій воді струмка, що прямує через ніч до моря.

— Ти нічого не відчував, тобі все одно було. І не я одна цим засмучена, от і капітан теж. - Що? Ні-ні, не втягуй мене в цю справу!... Вона має рацію.

Судячи з її нестримного ридання, у ній було чимало сентиментальності.

Так, я вбив! Інакше я не міг, Але не клич мене вбивцею в рясі. Був беззавітно мною любимо бульдог, Я не шкодував йому кісток та м'яса. І все ж таки вбив! Викравши мій ростбіф, Він із бульдога став простим дворняжкою. Так чи міг жити він, серце мені розбивши І затьмаривши мій мозок турботою тяжкою.