життя

Нічого суттєвого вмираючий не сказав — лише попросив про похорон дівчини. Останні слова його були вимогою, щоб її поховали на цвинтарі, а не кремували. Армітейдж почув ці слова цілком виразно. Вмираючий сказав:«Поховайте її. Поховайте її».

- Подумаєш, ти пукнула. Ти жива людина! — Я не хотіла, щоби він це знав.

Мені здавалося, вік робить гострішими почуття. Включаючи горе. (Мені здається, вік робить почуття глибшими. І горе теж.)

Три дні я гналася за вами, щоб сказати, які ви мені байдужі!

Весь-то я всесвіт проїхав, Ніде милою не знайшов. Я повернувся до Росії, Серцю чується привіт. Де ж ти, світику, люба? Серцю вісточку подай! Де ж ви, блакитні очі? Де ж ти, колишнє кохання? Ти почуєш мій голосочок, Розлюбезна моя. За твої за очі блакитні Весь всесвіт віддам!

Я — лікар, який спокійно й уважно спостерігає за«кроликом моєї душі», якому, чи, вірніше, на якому час робить свої експериментальні досліди.

Страх завжди сильніший, ніж цікавість, а боягузливість - відчуття заразне.

Ти знаєш, подвиги переоцінені. Тому що люди чекатимуть їх від тебе весь час. Забуваючи, що ти в такій же дупі, як і вони. =============================== Від значних вчинків один геморой. Потім від тебе на них чекатимуть постійно. Людям невтямки, що ти такий самий невдаха, як і вони. =============================== Великі вчинки переоцінені. Потім люди не припинять вимагати їх від тебе. Не розуміють, що ти такий самий роздовбай, як і всі вони.

Тілу неможливо жити без дихання, і душі неможливо існувати, не знаючи Творця...

Народження миттєво, як помах ножа. Дитинство пролітає стрімко — наче блискавиця. Змужання - сон, зрілість - міф, старість - сувора швидкоплинна реальність, смерть - швидка невідворотність.