Допиває каву. Замислюється. Звертає погляд на настінний годинник.«Принеси скотч. Я хочу заклеїти стрілки, щоб вони не рухалися. Або вийми з годинника батарейки. Зроби що завгодно, зупини час…»
Я ніколи не міг збагнути гордості за націю. Як на мене, гордість має ставитись до чогось, чого ти сам досяг, а не до того, що сталося випадково. Бути ірландцем - це не вміння, а сраная випадковість. Ти ж не скажеш«Я пишаюся, що народився 16 травня» або«Я пишаюся схильністю до раку товстої кишки». То якого *** ти пишаєшся тим, що ти американець, ірландець чи інша шваль?
Дивно, саме в такі похмурі, холодні дні депресії я ніколи не бував. У негоді я відчуваю, що природа немов у згоді зі мною, з тим, що на душі. І навпаки – варто з'явитися сонцю, коли на вулицях грають дітлахи, коли всі радіють чудовому дню, я почуваюся жахливо. Така ось несправедливість: навколо все це пишнота - але мені в ньому місця немає.