життя

Дівчата прекрасні самі собою. Напрочуд приємно просто так стояти на кутку і дивитися, як вони проходять повз. Хоча ні, не можна сказати, що вони ходять, як усі. Я не знаю, як пояснити, але їхні рухи — щось складніше та хвилююче. Вони не просто відштовхуються від землі ногами - кожна частина тіла рухається, і немов у різних напрямках... але так злагоджено та граціозно.

Вираз, процитований Грін у його«Щоденнику»:«Не треба боятися смерті — надто багато честі для неї».

Ніщо так не потребує виправлення, як чужі звички.

Панове, у мене для вас дві новини. Гарна ми закінчили війну, погана ми її програли.

Смерть – це також пригода.

Без небезпеки не було б чудес, без кошмарів не було б прекрасних снів.

Але, що б там не говорили, пута спорідненості дуже слабкі, коли вони не підкріплені душевною близькістю; це особливо виразно бачиш, коли стикаєшся зі справами спадщини.

Ти навчив мене головному ніколи не здаватися. Ніколи!

Внизу хтось співає. То навіть не співає, а вигукує слова пісні. Всі ці люди, яким необхідно, щоб у них постійно кричав телевізор. Або радіо, або програвач. Все це люди, яких лякає тиша. Це мої сусіди. Звуко-голіки. Тиша-фоби.

– По-справжньому неординарні люди, – каже вона, – по-справжньому щасливі лише тоді, коли повністю присвячують себе своєму заняттю.