Березня Кетро

Через два місяці сльози закінчилися, ще через чотири я згадала, що їсти потрібно щодня, ще через півроку перестала боліти, років через п'ять закохалася знову. І лише тоді знову навчилася плакати. І нині я жалкую, що не відпустила його рівно в той момент, коли відвернулася, йдучи. Мистецтво любити, якому я продовжую вчитися, поки звелося для мене до наступного простенького закону: потрібно належати коханій істоті цілком, поки вона поряд, але прощаючись - попрощатися назавжди. "По-перше, це красиво..."

Я зрозуміла, чого хочу для себе: не мужності (навіщо вона мені, я жінка), не сил (бо з сильних особливий попит) взагалі нічого, крім стійкості. Коли переживаєш щось жахливе, що розриває світ на шматки, з'являється таємне полегшення – ну ось найстрашніше сталося, гірше вже не буде. Буде буде, буде. Ніхто не дасть перепочити, стерти крижаний піт з чола, ніхто не пообіцяє:«Все, все».

Смуток виходить мовчанням та сльозами.

У тебе немає терпіння чекати, коли я виросту. Як ні терпіння в мене — чекати, поки ти виростеш.

Кінець весни не означає, що почалося літо.

Щастя живе у простих речах — у тому, що є людина, яка щоночі обіймає твою спину, щоб не мерзла.

А потім я передумала його любити. Кохання приходити і йде, а їсти хочеться завжди.

Хто ще має такого чоловіка, якому вистачило б духу своєю чесністю знищити щастя — одразу, без сорому, без брехні, без болю? Я пишаюсь ним.

Він хоче мою голову. Серце він уже потримав у руках, воно його не задовольнило, тіло … ну що є тіло? Це взагалі не мета для справжнього чоловіка. Але голова, думки мої, можливість впливати, викликати емоції, харчуватися ними, використовувати для роботи — це так.

Для кохання ми шукаємо людину з іншою системою сприйняття. І коли у нас любов, світ стає цілим. Він чує, що я говорю, а я всім бачу. А потім, коли ми розлучаємося, начебто мені світло пригасили, а йому поговорити нема з ким.