Чарльз Буковський

— Людина, яка не може написати розповідь про кохання, ні на що не придатна. — А скільки ти написала? — Я не вважаю себе за письменника.

Я не був ні мізантропом, ні женоневісником, але мені подобалася самота. Добре сидіти собі десь у закутку, курити та попивати. Я завжди був найкращою компанією самому собі.

Мені подобаються твоя дупа і твоє волосся. І твої губи, і очі, і вино твоє, і твоя квартира, і косяки. Але в мені порядку ніякого.

Я любив своє ліжко і міг залишатися в ньому годинником, навіть удень, натягнувши покривало до самого підборіддя. Тут було спокійно, жодних подій, жодних людей, нічого.

Серед мільйонів жінок вам ні-ні та й трапляється на очі одна, яка вивертає вам душу.

Людині потрібно, щоб хтось був поруч. Якщо нікого немає, його потрібно створити, створити таким, яким має бути людина. Це не фантазії та не обман.

Життя зношує людину. Зношує до дірок.

Так погано влаштований світ. Куди б ви не подивилися, завжди знайдеться хтось, хто готовий вчепитися вам у горлянку.

— Ти судиш про людину через те, що її оточує, правда? - Правильно. Коли я бачу людину з чистою квартирою, я знаю: з нею щось гаразд. А якщо там надто чисто, то він ***.

— Дехто й досі вважає, що ваші вірші — марнування часу. — А що не марнуєте час? Деякі збирають марки чи бабусь своїх убивають. Ми всі просто чекаємо, займаємося дрібницями та чекаємо смерті.