Дмитро Ємець

Страх взагалі дивне почуття. Він є тільки там, де є надія, що все розрулиться само собою.

Він був не те, щоб осел. Просто дуже довго маскувався, а коли хотів врубати задню передачу, виявилося, що шкіра вже приросла. Так і лишився. Начебто розумник, але з клаптями ослячої шерсті.

Усім людям дуже тяжко. Вони втомлюються від слабкостей одне одного, недосконалостей, помилок, істерик, непередбачуваної поведінки. Шалено хочеться просто повернутися спиною і піти на всі 4 сторони, подалі від оточуючих. Так само інші люди втомлюються від нас, нібито м'яких і пухнастих, а насправді колючих і неприємних. Треба терпіти і берегти один одного, не думаючи про себе. Іншого виходу просто немає, інакше сума загального болю з кожним роком зростатиме, поки не стане критичною.

Кохання гріє, а не спопеляє!

Де починається кохання, там логіка йде в підпілля.

— Нагадай мені, як тебе звуть, я тебе проклинатиму!

Коли ти любиш, тобі належить увесь світ. Коли ненавидиш — ти навіть сам собі не належиш, а належиш лише ненависті.

Перебільшення своїх заслуг є основою будь-якої інтелектуальної діяльності.

Не всякий раз, коли ми грюкаємо дверима, ми справді прагнемо піти. Найчастіше це просто гучний привід, щоб залишитися.

Для кохання рідкісні зустрічі радше свято, ніж перешкоди. Вони підгодовують уяву. Чим рідше людину бачиш, тим простіше її любити. Зайвим спілкуванням можна лише зіпсувати.