Микола Олександрович Добролюбов

Головне завдання літературної критики - роз'яснення тих явищ дійсності, що викликали відомий художній твір.

Наприкінці минулого століття Карамзін, говорячи про російську літературу, зауважив, що публіка найохочіше читає романи і повісті. І досі в нашому суспільстві спостерігається те саме явище.

Ідеальна теорія громадського механізму, з заспокоєнням всіх людей на своєму місці та на своїй справі, зовсім не забезпечує загального благоденства.

Що ж до гуманних почуттів, тобто до того, щоб нікому не заважати і ні в кого не віднімати нічого, — так цей принцип навіть у хижих тварин бачимо: вовки не кидаються один на одного, щоб забрати здобич, а воліють її добувати самі, шакали та гієни ходять цілими зграями, і кровопролитні війни між ними вельми незвичайні.

Деякі і після закінчення учнівського періоду не виходять з-під крила батьківського; за них просять, кланяються, підраховують, наказують і їм кланятися та підсвічувати, виклопатують містечко, нерідко тепле... Подібні пташенята мають шанси дійти до ступенів відомих.

Завжди і в усіх народів література була відбитком народного життя, виразом суспільних потреб.

Виправдовують своє невігластво немистецтвом вчителів тільки ті, які самі з себе нічого не вміють робити і все чекають, щоб їх тягли за вуха туди, куди вони самі повинні йти.

Ліберали заколисують нас надіями на прогресивні прагнення нашого уряду. Але не все ж таки в Росії обманюються примарами...

Людей, гордих тим, що не шкодять, дуже багато у світі. Ідилістичні мрії про щасливу самоту від людей — тепер зовсім недоречні. Елемент громадський вступив у свої права і ми повинні розглядати себе як членів суспільства, які зобов'язані щось робити для нього.

Тільки дикість і невігластво не шанують минулого.