Олександр Миколайович Островський

Який дурний! Та хіба життя миле тільки грошима, хіба тільки й радості, що в грошах? Саме життя є радість, всяке життя — і бідна, і гірка — все радість...

А як закохуються люди неосвічені: від щирого серця, тобто від усієї своєї первісної дикості!

— Я й не знала, що ти так грози боїшся. Я не боюся. — Як, дівчино, не боятися! Кожен має боятися. Не те страшно, що тебе уб'є, а те, що смерть тебе раптом застане, як ти є, з усіма твоїми гріхами, з усіма лукавими помислами.

І перша людина гріха не минула, та й остання не мине.

Ось тобі перша прикмета: як ти побачиш його, вся в особі змінишся.

Над дурними людьми не треба сміятися, треба вміти користуватися їхніми слабкостями.

Все до серця приймати, так в сухоти скоро потрапиш.

Є люди, які б'ють, і є люди, яких б'ють. Що краще не знаю.

Я, панове, не проти освіти, але й не за неї. Розбещення вдач на двох кінцях: у невігластві, і в надмірності освіти, добрі вдачі посередині.

Нікому не замовиш говорити: у вічі не посміють, то за очі стануть.