Олександр Миколайович Островський

Краще б я була хвора, а то недобре. Лізе мені на думку мрія якась. І нікуди я від неї не втечу.

Мовчи, коли краще нічого не вмієш.

Але знайте, що і найлагіднішу людину можна довести до сказу. Не всі злочинці - злодії, і смирна людина зважиться на злочин, коли йому іншого виходу немає.

Ти виправ мені такий лист, щоб був я як є природний дворянин, та тоді чемності від мене і питай.

— Вибачте за нескромне запитання! — Коли дуже нескромний, то не питайте.

Який дурний! Та хіба життя миле тільки грошима, хіба тільки й радості, що в грошах? Саме життя є радість, всяке життя — і бідна, і гірка — все радість...

А як закохуються люди неосвічені: від щирого серця, тобто від усієї своєї первісної дикості!

— Я й не знала, що ти так грози боїшся. Я не боюся. — Як, дівчино, не боятися! Кожен має боятися. Не те страшно, що тебе уб'є, а те, що смерть тебе раптом застане, як ти є, з усіма твоїми гріхами, з усіма лукавими помислами.

І перша людина гріха не минула, та й остання не мине.

Ось тобі перша прикмета: як ти побачиш його, вся в особі змінишся.