Олександр Островський

Адже є вчителі, розумні є вчителі, та погано їх слухають — нині такий час.

Придивилися ви, або не знаєте, яка краса в природі розлита.

І до смерті я любила до церкви ходити! Точно, бувало, я в рай увійду, і я не бачу нікого, і час не пам'ятаю, і не чую, коли служба скінчиться. Як все це в одну секунду було. Маменька казала, що всі, бувало, дивляться на мене, що зі мною робиться! А знаєш: у сонячний день з купола такий світлий стовп униз йде, і в цьому стовпі ходить дим, як хмари, і бачу я, бувало, ніби ангели в цьому стовпі літають і співають. А то, бувало, дівчина, вночі встану — у нас теж скрізь лампадки горіли — та десь у куточку і молюся до ранку. Або рано вранці в садокпіду, ще тільки сонечко піднімається, впаду на коліна, молюся і плачу, і сама не знаю, про що молюся і про що плачу; так мене й знайдуть. І про що я молилася тоді, чого просила – не знаю; нічого мені не треба, всього в мене було досить.

Чужим горем живе він, чужими сльозами. Чи ще немає де бідних трудівників простіше? І тих обібрати, хай вони плачуть та горе мукають. Що йому за діло до чужих сліз! Йому веселощі потрібні.

Ніколи я ніколи тепер на людей сподіватися не стану. Куди я сама себе визначу, то так і бути!

Доглядати, люб'язувати, воскресати часи лицарства — це не багато честі для наших дам! Мені здається, досить ось такої декларації:«Я ось такий, як ви мене бачите, пропоную вам те й те; завгодно вам любити мене?

Не дуже тепер старших поважають.

Коли ти чесний — не водишся з безчесним, не тримайся біля сажі — сам забруднишся.

Тіло її тут, візьміть його; а душа тепер не ваша: вона тепер перед суддею, який милосердніший за вас!

Я зможу підробитися і до туз, і знайду собі заступництво, ось побачите. Нерозумно їх дратувати — їм треба лестити грубо, безпардонно. Ось і весь секрет успіху.