Рей Бредбері

Є злочини гірші, ніж спалювати книги. Наприклад – не читати їх.

Запитайте людину, чи щаслива вона. А він негайно подумає, що його запитують: чи він задоволений. Повне задоволення — ось картинка раю у свідомості більшості людей.

Я зірвався з місця. Під ногами крутився пісок, вітер підхоплював мене й ніс. Ну, ви знаєте, як це буває: розставиш руки і відчуваєш, як за пальцями тягнеться вуаль вітру. На зразок крил.

... Тут же гронами кажанів повисли... проблеми, що льодять душу. І вони ж не просто повисли, а загрозливо ляскали крилами і щерили гострі, як голки, зуби.

— Ну ось, — сказала вона, — мені сімнадцять років, і я схиблена. Мій дядько стверджує, що одне неминуче супроводжує іншого. Він каже: якщо спитають, скільки тобі років, відповідай, що тобі сімнадцять і що ти божевільна.

Щасливий нещасний випадок!

— Деякі люди зарано починають засмучуватися, — сказав він. — Здається, й причини ніякої немає, та вони, мабуть, зроду такі. Дуже вже всі до серця приймають, і втомлюються швидко, і сльози в них близько, і всяку біду пам'ятають довго, от і починають засмучуватися змалку. Я знаю, я і сам такий.

Ми мудрі розлуками.

Це квітка без аромату, — зауважували старі люди. — Нині багато дівчат схожі на такі квіти. Доторкнешся — а вони паперові...

Велике диво — косарка, казав собі дідусь. Який це дурень вигадав, що новий рік починається першого січня? Треба було поставити дозорних чатувати зростання трави на мільйонах галявин Іллінойсу, Огайо чи Айови — і як помітять, що вона дозріла для сіножаті, того самого ранку замість феєрверків, фанфар і криків нехай починається велика бурхлива симфонія косарок, що зрізають свіжі.. У той єдиний день року, який по—справжньому знаменує собою початок, людям треба б кидати один в одного не конфетті і не серпантин, а жмені свіжоскошеної трави.