Де ти?

Ти можеш надовго поринути у свої спогади, це кожен може. Люди мріють про ідеал, чекають на нього, шукають, прагнуть до нього, а потім одного разу, коли раптом щастя з'являється на їхньому шляху, з'ясовується, що їм страшно його скуштувати, вони бояться, що виявляться не на висоті своєї мрії, бояться зробити її реальністю і прийняти він відповідальність. Найлегше відмовитися бути дорослим, забути свої помилки і все звалити на долю, замаскувавши власну лінь.

Знаєш, на мою думку, я готовий писати тобі всяку дурницю, аби ти час від часу згадувала мене.

Самотність! Та ти гадки не маєш, як я жила без тебе перші роки! Найстрашнішим для мене було забути твій запах. Коли йшов дощ, я крадькома вибігала на вулицю, брала жменьку вологої землі і нюхала, щоб згадати ті запахи, так сильно я боялася забути аромат твоєї шкіри.

Люди вільні, і прихильність - це дурість, це жага до болю.

Чужий біль допомагає тобі втекти від свого, з яким ти боїшся зустрітися віч-на-віч.

Тільки дурні ніколи не змінюють своїх поглядів.

— Я справді не хотіла, щоб ти вчора помітив мене. - Як у день мого весілля? - Ти знав, що я приходила? — Дізнався тієї ж миті, як ти увійшла до церкви, і вважав кожен твій крок, коли ти задкувала назад.

Я обожнюю, коли ти валяєш дурня, але зараз твоя дурість межує з жорстокістю!

Коли маєш справу із сильними почуттями, безсилля вбиває.

— Для чого потрібне дитинство? - Чому ти питаєш? — А чому дорослі завжди відповідають питанням на запитання, коли не знають, що відповісти?