Деймон Сальваторе

– Ми знову втрьох як у старі добрі часи. Брат, котрий надто любив мене, і брат, який недостатньо любив мене. – І егоїстична повія, яка любила лише себе.

Адже ти не хочеш повертатися... Візьмемо тайм-аут. Повір мені, твої проблеми тебе дочекаються!

— Коли я розповів тобі свій план, то чому ти не попередила, що я помру, якщо зроблю це? — Стільки правил... Все не згадаєш...

Дорогий щоденник. Бурундук спитав моє ім'я сьогодні. Я представився як Джо. Ця брехня переслідуватиме мене вічно.

— Вона все ще приваблива? — Можеш йому передати, що він теж ходячий секс.

— Чому ти не дозволяєш людям бачити добре в тобі? — Тому що, коли люди бачать хороше, вони очікують на краще. Я не хочу, щоб мені довелося жити, виправдовуючи чиїсь очікування.

— У мене до тебе питання. Відповідай на нього, і нас знову охопить пристрасть … Якщо відповідь буде правильною, то я забуду про те, як цілих 145 років сумував за тобою. Я забуду про те, скільки страждань принесла мені це кохання, я забуду про все, і ми можемо почати все спочатку. Цей момент дуже важливий для нас, тому що ми не обмежені часом... У цьому вся краса вічності, мені просто потрібна правда, хоча б один раз... — Припини! Я вже знаю питання та знаю відповідь на нього. Щоправда, я ніколи не любила тебе. Завжди був лише Стефан.

— Що ти тут робиш? — Невдала спроба зробити щось правильно.

— Ти мене не чув? – А? Що? У тебе немає почуття гумору, Стефане. — Я не розумію тільки гумору Деймона. — Гумор Деймона?

У нас проблема. І коли я говорю проблема, я маю на увазі глобальну кризу.