Стефан Сальваторе

- Бонні знешкодила винахід Гілберта, Ізабель поїхала... і це День Засновників. Співаємо солодку вату, вкраду твою дівчину. - НЕ починай. – Ти перший почав, Стефане.«Я тобі не довіряю»,« дай їй спокій». Я насолоджуюся цим.

- Ти надто далеко зайшла, тобі не здається? Олена може прийти будь-якої миті. – Це найвеселіше, Стефане.

- Стефан, привіт. - Вітання. — Я сьогодні готую вечерю, прийде Рік... і ти приходь. — Знаєш, у нас із Оленою перерва... ну, у стосунках. - Правда? - Так. — А звуки сьогодні вранці говорили про інше.

— Так кльово не старіти. Мені подобається бути вічно красенем. — Так, бути стоп'ятидесятилітнім тінейджером завжди було межею моїх мрій.

Деймон має рису. Він ніколи не злиться. Він зводить рахунки. (У цьому весь Деймон. Він не сердиться, він... просто мститься.)

- Куди поїдеш? - Може в Лондон... Провідати старих друзів. - У тебе немає друзів, Деймон. - Ти маєш рацію, у мене є тільки ти, так що куди ми поїдемо?

Друзі не позбавляють друзів волі.

— Я міг би вирвати тобі серце, навіть не моргнувши оком. - Ага, чув раніше.

Не можна забувати про життя.

Спогади... надто важливі...