Стефан Сальваторе

- Куди поїдеш? - Може в Лондон... Провідати старих друзів. - У тебе немає друзів, Деймон. - Ти маєш рацію, у мене є тільки ти, так що куди ми поїдемо?

Друзі не позбавляють друзів волі.

— Я міг би вирвати тобі серце, навіть не моргнувши оком. - Ага, чув раніше.

Не можна забувати про життя.

- У яку гру ти граєш, Кетріне? — А ти хочеш погратись? — Я не можу грати, доки не знаю правил. — А немає жодних правил, Стефане. Немає жодних правил…

— Але ти все одно ненавидиш мене? — Так, я тебе ненавиджу. І якщо я не звинувачуватиму тебе за те, що ти занапастив нашу дружбу, мені доведеться звинувачувати себе. А мені здається, я цього не заслуговую.

Спогади... надто важливі...

Чи бачиш у чому річ, лють — це справді потужна зброя. Але почуття провини... Воно знищить тебе.

Ми самі обираємо свій шлях, від цього залежить те, ким ми є насправді.

— Ти мене не чув? – А? Що? У тебе немає почуття гумору, Стефане. — Я не розумію тільки гумору Деймона. — Гумор Деймона?