Дін Вінчестер

— Стійте, якщо я вб'ю Хроноса... то застрягну тут? - Ти тільки зараз зрозумів? Так гаразд, 1944 не такий поганий. — Так, можна з'їздити до Європи та надавати Гітлеру по шиї.

- Насувається кінець світу. — Нехай настане! - Ти це не серйозно. - Думаєш ні? Думаєш, мало віддав? Думаєш, мало заплатив? З мене досить. Набридло. І моя тобі порада, розвернись і вали звідси.

Привіт це я. Скажу просто. Я все ще злий. І на тебе чекає грандіозна прочухана. Але... Даремно я все це тобі наговорив. Адже я не батько. Ми ж брати. Ми сім'я. І завжди нею будемо, яка б фігня не сталася. Семмі, пробач мені...

Я не маю наміру сподіватися на щось, а потім розбиватися на уламки.

- Ти вдарив купідон! - Я вдарив гондона! (- Ти вдарив купідону! - Тому що він козел!)

— Діне, а що ти зробив, коли думав, що я помер? — Спланував ремонт у твоїй кімнаті. Джек Лесі. Диско куля. Щоб все так стильно, знаєш?

— Маю визнати, Дін, толк від нього є, але для тварин він як магніт. — Раніше ти товкмачив: все, бо від мене людиною несе. - І це також.

- Що ти накоїв? - Убив монстра. Це моя робота, і я їх вбиватиму, поки... — Поки що сам не станеш монстром?

- Шкода, що мені довелося пропустити це. - Ти про що? — Які шанси побачити власний похорон?

— Цього року щось не хочеться. — Не ловитимеш одиноких дівчат по барах?! - По ходу немає... Що таке? — Коли псина перестає їсти, то все зовсім запущено. - Я врахую цей поблажливий наїзд.