Кастіель

- Він так б'ється? — Це їхнє вітання. - Мені не подобається. - Нікому не подобається.

— Тут лігво вади, мені тут не місце. — Друг, ти виступив проти небесної влади. Вади йдуть як бонус.

- Кас? - Можна я його вб'ю? - Я взагалі все чую. - Ні, він нам потрібний живим... поки що. Ось поверне тобі благодать і зробиш із ним усе, що захочеш. - Хочу вбивати його повільно. - Я сиджу всього за крок від тебе!

Ти переживаєш. Втім, це основна риса твого характеру, тому я іноді її ігнорую.

- Що ти накоїв? - Убив монстра. Це моя робота, і я їх вбиватиму, поки... — Поки що сам не станеш монстром?

— Настали дивні часи. - Вони завжди були дивні.

— Що з ним трапилося, чорт забирай?! - Я.

- Сем, можу я поставити тобі запитання? — Ти вже поставив. — Чи можу я поставити тобі ще одне запитання?

- Я не чистий. — А чого ти чекав після чистилища?

Розумієш, колишній я просто продовжив би діяти. Я заганяв би голку все глибше, поки ти не помер би, тому що ціль виправдовує кошти. Але те, яким я став... Загалом, джем з арахісовим маслом показав мені, що ангели здатні змінитися, тож... хто знає? Раптом вінчестер теж.