Кастіель

- Що ти таке? - Я ангел. - Цього не може бути. - Чому? - Тому що я атеїст.

- Вибач. - За що? — За те, що викинув тебе з бункера. За це, ем... і за те, що не сказав про Сема. — Ти думав, що його життя поставлене на кін. — Так, мене обдурили. — Я думав, що рятую Рай. Мене теж обдурили. — Так, кажеш, ми з тобою пара гальмованих недоумків? — Я віддаю перевагу слову«довірливі».

- Я дезінсектор. — Ага... Знаєте, у мене, здається, клопи, поділіться порадою? — Звісно... Спіть міцніше і не дозволяйте їм кусатися.

- Ми - люди. А коли людям щось дуже треба, вони брешуть. - Чому? — Наприклад, так можна стати президентом.

Ти не врятуєш усіх, друже мій. Але намагайся.

Кожен із нас трохи чудовисько.

Я тобі не вірю. Усі мають той, кого вони люблять.

Чи бачиш, ми спочатку не знали, яку вибрати мавпу. Не ображайся, але я голосував за неандертальців, їхня поезія була... чудова. І співзвучна музиці сфер. Але, зрештою, вибрали вас... хомо сапієнс сапієнс. Ви з'їли яблуко, вигадали штани.

— Сем, коли я був людиною, я помер, і мені відкрилося, як безцінне життя, як його треба захищати за всяку ціну, у тому числі життя таких упертих, як Вінчестери. — Моє життя не цінніше за будь-яке інше.

- Він так б'ється? — Це їхнє вітання. - Мені не подобається. - Нікому не подобається.