Надприродне

- І цей хлопець вершить наші долі? — Нічого не вершить, він рупор. Провідник натхненної звістки. - Вести. Доброї звістки. Це що ж, Новий Заповіт? — Колись ці книги стануть відомі, як Євангеліє від Вінчестерів. - Ти нас розігруєш!

- Ліз, я не можу втягувати вас у це лайно. - Ти про свою роботу? — Я про своє життя.

У психіатра: — Розкажіть, як ви почуваєтеся. - Все нормально. Якщо лише невелика депресія. - Ясно. Чим це спричинено? — Напевно тим, що я почав Апокаліпсис. - Апокаліпсис? Ви вважаєте, що його почали? — Так, розумієте, я вбив демона, Ліліт, і випадково випустив Люцифера з пекла. Тепер він усім заправляє, а ми хочемо його примружити. - Хто це ми? - Я і мій брат. І ще один янгол. — Ви маєте на увазі янголятко? На плечі? - Ні, нашого звуть Кастіель, у плащику такий. До розмови вмикається Дін: — Ну, ви зрозуміли. Хлопець уже якийсь місяць сам не свій. Але Апокаліпсис влаштував не він. - Не він? - Ні. Просто був ще один демон Рубі. Вона підсадила його на демонську кров. Він знатно до неї присмоктався. Мій брат не хотів зла. Він просто був... під кайфом. Січете? Підлікуйте його якнайшвидше, а то нам треба монстрів по всій країні ловити.

- Класна у вас робота, хлопці. — Бути мисливцем — не робота, Адаме. Це життя. Ти вчишся на медика. У тебе є дівчина, друзі? (Адам киває). Більше ні. Якщо ти цим займатимешся, то не зможеш дозволити собі жодних зв'язків. Ніколи. Це слабка ланка. Ти підставиш цих людей під удар, вб'єш їх. Така ціна. Ти без оглядки пориваєш із усіма.

- Що ти робиш? — Намагаюся читати по губах. Стій, сальса штанина... — Ти не читаєш по губах. - Не читаю.

— Його можуть бачити лише мертві? І мільярди людей знаходять у цьому сенс? — Такою є природа віри.

— Ось лайно! - Це ектоплазма. Сем, здається, я знаю, з чим ми маємо справу. Це гігантський зефірний чоловічок!

— Навіщо ти завжди провокуєш його? - Він босяк малолітній, ось чому! — А ось це нісенітниця собача! Ти ким себе уявив?! - Я твій батько! Шануй свого батька! — Це треба заслужити, п'яна худоба! Бити жінок і дітей – так називалося у твої дні батьківство?! — Ти заслужив, повір. Який ти був невдячний! - Я був дитиною! Діти не повинні бути вдячні! Вони повинні їсти твою їжу і розбивати твоє серце, егоїстичний ублюдок! Ти помер, а я так боявся стати схожим на тебе, що не ризикнув заводити своїх дітей! - І правильно, ти руйнуєш все, до чого торкаєшся. - Так?Бог свідок, я чудово виховав двох хлопчаків, вони виросли героями, так що котись до біса!

- Я Дін Вінчестер. - Той самий Дін Вінчестер?! - Да не може бути! Ти ж ніби помер?... Разів чотири... — Так. Але я хлопець міцний.

— Шляхи Господні... — Тільки ляпни про«несповідні» — отримаєш у бубон!