Книга / твір

Вечір - найкращий час доби. Скінчився довгий робочий день, можна відпочивати та радіти життю.

Довіряти можеш будь-кому, але твердо розраховувати – тільки на себе.

А ось розумні люди помічають, що в нас і час коротше стає. Бувало, літо і зима тягнуться-тягнуться, не дочекаєшся, коли закінчаться; а тепер і не побачиш, як пролетять. Дні і години все ті ж ніби залишилися, а час, за наші гріхи, все коротше і коротше робиться. Ось що розумні люди кажуть.

Честь – нагорода дурнів. Слава марна для мертвих.

Національної науки немає, як немає національної таблиці множення; що ж національно, то вже не наука.

І мені стає добре, солодко і повно десь у таємній глибині, ніби душа прокинулася після довгої сплячки, тут же стирила банку полуничного варення з бабкиного буфету і слопала за один присід, запиваючи гарячим чаєм. Якось так.

Я хочу, щоб скарб був усередині мене. Ніхто не зможе його вкрасти. Жоден уряд не зможе оподаткувати його.

Чоловік м'який, коли твердий. І твердий, коли м'який.

- Спиш? - Ні. — А що очі заплющив? — Борюся проти зовнішньої недосконалості навколишньої дійсності. — Виходить? - Ні.

Рівень телевізійної реклами зазвичай досить високий. Але вона не залишає жодного сумніву в тому, що її пристосовують до нижчого спільного духовного знаменника, до найпримітивніших, що не звикли самостійно мислити верствам суспільства.