Франц Кафка

Смішно ти оснастився для цього світу.

Я живу тут так, наче впевнений, що житиму вдруге.

— Дуже мило, — сказала Клара, але Карл розумів: світ ще не винайшов формулу ввічливості, щоб дякувати за таку потворну гру.

Чим ширше розливається повінь, тим дрібнішою і каламутною стає вода. Революція випаровується, і залишається лише мул нової бюрократії. Окови змученого людства виготовлені з канцелярського паперу.

Якби я був сторонньою людиною, яка спостерігала за мною і за перебігом мого життя, я мав би сказати, що все повинно закінчитися безрезультатно, розтратитися в безперервних сумнівах, винахідливих лише в самокатуванні. Але, як особа зацікавлена, я живу надією.

Більшість сучасних книг — лише мерехтливі відображення сьогодення. Вони дуже швидко згасають. Старе ж виявляє свою найпотаємнішу цінність — довговічність. Аби нове — це сама скороминущість. Сьогодні воно здається прекрасним, а завтра постає у всій своїй безглуздості. Такий шлях літератури.

Не знаходжу собі місця. Наче все, чим я володів, покинуло мене, а повернися воно — я навряд чи був би радий.

За певної міри самопізнання та за інших сприятливих спостереженню за собою умов неминуче будеш час від часу здаватися собі огидним.

Якщо я приречений, то приречений не лише на смерть, але й на опір до самої смерті.

Відміряний тобі час так коротко, що, втративши секунду, ти вже втрачаєш все своє життя, бо воно не довше, воно завжди триває лише стільки ж, скільки той час, який ти втрачаєш. (Відведений тобі час занадто коротко, і втрата однієї секунди рівносильна втраті всього життя, бо в житті не більше, а рівно стільки секунд, скільки ти втратив.)