Франц Кафка

— Дуже мило, — сказала Клара, але Карл розумів: світ ще не винайшов формулу ввічливості, щоб дякувати за таку потворну гру.

Чим ширше розливається повінь, тим дрібнішою і каламутною стає вода. Революція випаровується, і залишається лише мул нової бюрократії. Окови змученого людства виготовлені з канцелярського паперу.

Відміряний тобі час так коротко, що, втративши секунду, ти вже втрачаєш все своє життя, бо воно не довше, воно завжди триває лише стільки ж, скільки той час, який ти втрачаєш. (Відведений тобі час занадто коротко, і втрата однієї секунди рівносильна втраті всього життя, бо в житті не більше, а рівно стільки секунд, скільки ти втратив.)

Я не скиглій, але насправді, якщо ти зовсім самотній, то вже велике щастя, коли хтось нарешті тебе слухає.

Мисливські собаки ще грають на подвір'ї, але дичина від них не втече, скільки б уже зараз не металася вона лісами.

Немає потреби виходити з дому. Залишайся за своїм столом та прислухайся. Навіть не прислухайся, чекай. Навіть не чекай, будь нерухомий і самотній. І світ відкриється тобі, він може інакше.

З примітивної точки зору справжня, незаперечна, рішуче нічим (мучеництвом, самопожертвою заради іншої людини) істина, що не спотворюється ззовні, — лише фізичний біль. Дивно, що головним богом у найдавніших релігіях був бог болю (можливо, він став їм лише пізніших). Кожному хворому – свого домашнього бога, легеневому хворому – бога задухи.

Неможливо виправдатись, коли тобі не хочуть вірити.

Більшість сучасних книг — лише мерехтливі відображення сьогодення. Вони дуже швидко згасають. Старе ж виявляє свою найпотаємнішу цінність — довговічність. Аби нове — це сама скороминущість. Сьогодні воно здається прекрасним, а завтра постає у всій своїй безглуздості. Такий шлях літератури.

Не знаходжу собі місця. Наче все, чим я володів, покинуло мене, а повернися воно — я навряд чи був би радий.