час

Сумно я дивлюся на наше покоління! Його прийдешнє — чи порожньо, чи темно, Тим часом, під тягарем пізнання і сумніву, У бездіяльності постаріє воно.

Ну і зрештою, чи варто було?... Господи Боже... Як непоправно пройшло моє життя. Я навіки залишився в останньому дні літа, мене забули на вулиці, і ніхто не відчинить мені двері. Повірте, свою частку горя я отримав з лишком. Більшість людей будують плани, а життя просто минає. За свій вік я розкидав частинки мого серця по всьому світу, а того, що залишилося, ледве вистачає, щоб жити. Але я намагаюся посміхатися. Я знаю, що мої бажання набагато перевершували мої можливості. Мене більше не чекають ні білі коні, ні гарні жінки.

- Насолоджуйся цим моментом, Флопсі. Мене у твоєму віці до міста не возили. - Що? Та ти ж була у моєму віці три вулиці тому! - Як же летить час...

Ми заробляємо час і витрачаємо його.

— Якби тільки дощ перестав бити мене по голові, — заговорив Пікар. — Хоч на кілька хвилин. Просто щоб я згадав що таке спокій. Він стиснув голову обома руками. — Пам'ятаю, у школі за мною сидів один нелюд і щипав, щипав, щипав мене кожні п'ять хвилин. І так весь день. Це тривало тижнями, місяцями. Мої руки були в синцях, шкіра здулася. Я думав, що збожеволію від цього щипання. І він мене довів. Скінчилося тим, що я справді розлютився від болю, схопив металевий трикутник для креслення і мало не вбив цього виродка. Мало не відтяв йому голову, мало не виколов очі, мене ледве від нього відірвали. І весь часкричав: Чого він до мене пристає? Господи! — Тремтячі руки все дужче стискали голову, очі були заплющені. — А що я можу зараз зробити? Кого вдарити, кому сказати, щоб перестав, дав мені спокій? Дощ, проклятий дощ, не дає перепочинку, щипає і щипає, тільки й чути, тільки й видно, що дощ, дощ, дощ!

Сподіваюся, моє невчасне воскресіння не зіпсувало вам вечір.

Наближайтесь до Бога не обрядами та церемоніями, а внутрішнім почуттям. Небеса – це не місце і не час.

В одну мить промайнуло перед очима все його життя. І тільки зараз він побачив, наскільки вона в нього була короткою та сіренькою. І так йому стало прикро за своє життя і так йому стало шкода себе, що горло стиснули спазми і важкі, великі сльози покотилися брудним, зарослим обличчям.

Ай, Аллах! Ай, Аллах! Зійшли прогрес у справах! Щоб із цього часу по-новому залишалося все по-старому!

Я не відзначаю дні народження. Мені здається, що це марна трата часу. Для мене цей день нічим не відрізняється від інших. До певної міри щодня — день народження. Ви прокидаєтеся вранці, все свіжо і нове, і головне, щоб цей новий день приніс вам щось важливе.