час

Мама і тато Тредгуди виховували мене як рідну, і я всіх їх просто любила. Особливо Бадді. Але вийшла заміж за Клео, його старшого брата. Він потім став мануальним терапевтом, і, уявляєте з віком у мене почала боліти спина, так що все вийшло дуже доречним.

Я зрозуміла одну річ: з іншим у мене було«р», буква, якій я віддавала перевагу, — найясніша я з усього алфавіту, наймужніша: мороз, гора, герой, Спарта, звір — все, що в мені є прямого, строгого, суворого. З Вами: шелест, шепіт, шовковий, тиша – і особливо: cheri. ... Але це трапляється зі мною так рідко, так ніколи. Я весь час боюся, що я гріжу, що зараз прокинуся — і знову гора, герой...

Я хочу побачити море. Я хочу дихати до запаморочення цим повітрям, густим від водної гладі, що мірно здригається, від криків птахів, пронизливих, як останнє одкровення Бога. Я хочу лежати на мокрому прибережному піску, без одягу, без минулого, без майбутнього і курити в сире небо, посміхаючись неймовірній свободі кожного руху вітру, дивовижною рибою, що струмує по шкірі. Я хочу збирати різнокольорове каміння і стирати з обличчя бризки води, не розплющуючи очей, не будячи душі, майже не існуючи, майже ставши частиною навколишнього, що рухається, мінливого, вологого, солоного, такого чужого і такого зрозумілого. Я хочу загубитися в ласці хвиль, я хочу забути себе самого і просто плисти. Туди, де життяфарбується м'яким світлом сонця. Я хочу сидіти на самій кромці води, на цій тремтливій грані між фантазією та реальністю, ніжністю та жорстокістю, людиною та... морем.

Французи завжди подають хліб, причому без олії (за винятком сніданків, тостів або тартинок). Тому під час вечері олії на столі ви не знайдете. Зазвичай для вечері купуються багети, і французи відрізають або просто відламують від них шматки, кладучи ті на стіл, а не на тарілку. Визначити, що трапеза по-справжньому французька можна за величезною кількістю крихт на столі.

Ви, мабуть, вважаєте, що я відстала від часу? Ну і нехай. Мене не спокушає йти в ногу з таким часом.

Людський світ - це проходження у просторі та часі розумних (за деякими винятками) істот, що завдають один одному страждання. Хоча ніхто цього не підрахував, я вважаю, що сума мук і страждань є історичною постійною, точніше вона прямо пропорційна числу тих, хто живе, тобто залишається постійною на душу населення. Я завжди намагався вірити, що якесь повільне поліпшення все ж таки відбувається, але дійсність незмінно доводила інше.

- Я написав їй. - Вже? Не треба нав'язуватись. - Вона не відповіла. - Не дивно. — Тільки відправиш повідомлення і час ніби сповільнюється, поки чекаєш на відповідь.

Зрештою, якщо ти виставляєш свого супротивника дурнем, ти втрачаєш всякого виправдання для того, щоб витрачати на нього час і гроші.

Коротше, коли ти у лісі, ти стаєш частиною лісу. Весь, без залишку. Потрапив під дощ – ти частина дощу. Приходить ранок - частина ранку. Сидиш зі мною — стаєш часткою мене. Ось так. Якщо коротко.

Прекрасних жінок зараховують сьогодні до талантів їхніх чоловіків.