філософія

Суть і справжній сенс відкриваються не тому, хто дивиться, тому, хто вміє бачити.

Істинний характер людини дається взнаки саме в дрібницях, коли він перестає стежити за собою.

Після цього він відкрив одну нову істину: якщо хочеш, щоб людина що-небудь зробив, нехай дасть зарок, що не робитиме цього на віки віків.

Ні сили в тобі немає, ні мудрості. Але ж вибраний ти, а отже, доведеться тобі стати сильним, мудрим і доблесним.

Приходить дурість, наводить біль. Біль іде, залишається мудрість.

Половина другої ночі. Зірки висять над дахами будинків, як стиглі яблука. Здається, руку простягни і зірвеш одну-дві. Зірки великі та холодні. Мовчать. Чи не живі якісь. Їм немає до мене жодної справи. Не спиться. А коли не спиться, мене мучать думки — найрізноманітніші. Краще їх кудись послати. У сенсі зібрати докупи і направити в творчий політ. Або хрестовий похід на певну ідею. Психологічну ідею, тому що моя освіта мене іноді тіснить, як тіснить тіло у ченців-затворників. Ідею необхідно реалізувати, інакше захочеться напитися, а потім ще й ще. А житипотрібно зі смислами. Де ж ці смисли знайти? З чого витягти? Із сірості одноманітних буднів? Не виходить. Квадратний корінь із нуля буде нуль. Квадратний корінь із одиниці буде одиниця. Потрібна інша система координат. Чи не Евклідова. З чого витягувати смисли? Мабуть, із того, що краще виходить. Кажуть, що раніше я був непоганим психологом — поки що психологія не почала тіснити. Тобто перестала давати смисли. Одне безглуздя. А я не можу жити без гострого переживання життя. Якщо у моє життя довго не приходять смисли, я починаю благородно бунтувати.

У нас є знання, але немає мудрості, є комфорт, але немає безпеки, є віровчення, але немає віри. Світом правлять цифри.

Судження є однією з найважливіших наших здібностей, як у філософському (кантіанському) сенсі, так і в сенсі емпіричному та еволюційному. Тварини та люди легко обходяться без«абстрактного режиму сприйняття», однак, втративши здатність розпізнавання, обов'язково загинуть. Судження, схоже, є найпершою з найвищих функцій свідомості, проте в класичній неврології воно ігнорується чи неправильно інтерпретується.

У цю мить крива їхніх стосунків, що вся складається з хитромудрих зигзагів, раптом кинулася вгору по гарячковій висхідній до якогось жахливого урвища. Адже вона не може підніматися весь час, так не буває.

Існують дві істини – про страждання та виникнення страждання. Головна причина страждань – у невгамовності людських бажань. Однак ці бажання не ведуть до щастя. Вони або нездійсненні, і це приносить смуток або виконуються, і тоді ми переконуємося в ефемерності свого щастя, а страх втрати позбавляє його сенсу. Але ми продовжуємо бажати знову і знову, і саме ця ненаситна спрага штовхає нас від однієї низки страждань до іншої.