філософія

Кожен із нас є Бог, — сказав колись Будда. — Кожному з нас відомо все. І нам слід лише розкрити свій розум, щоб прислухатися до своєї ж мудрості.

Справжній сенс заперечення не може говорити«ні». А в запереченні самої можливості заперечення. Таким чином, абсолютне заперечення – повна відсутність волі. Або смерть. Смерть як заперечення буття.

– На мою думку, існування Бога чи богів очевидне і неминуче. Вірити в Бога так само легко і природно, як вірити в яблуко, не більше і не менше. Тільки одна річ стоїть на шляху до цієї віри. — Яка ж? – Принцип Бізнесу, який фундаментальніший, ніж закон всесвітнього тяжіння. Де б ви не опинилися в Галактиці, всюди ви знайдете бізнес: харчовий та будівельний, військовий та мирний, урядовий і, звісно, ​​Божественний, який називається релігією. І це найнебезпечніша лінія поведінки. Я можу цілий рік розповідати вам про порочні та брудні ідеї, якими торгує релігія, але ви напевно чули про них і раніше. Але я зараз маю на увазі одну рису, яка є основою всіх молитов і яка здається мені особливо неприємною. – Яку ж? – Найглибше, фундаментальне лицемірство, яке лежить в основі релігії. Судіть самі: жодна істота не може молитися, якщо вона не має свободи волі. Проте вільна воля вільна. І, будучи вільною, вона некерована та непередбачувана. Воістину Божественний дар. Необов'язковість уможливлює стан свободи. Існування у стані свободи – цікава штука, причому таким воно і замислювалося. А що пропонують релігії? Вони кажуть:«Чудово, ви маєте свободу волі, щоб стати рабами Бога і нашими». Яка безсоромність! Бог, який і муху не скривдить, зображується таким собі верховним рабовласником! Та почувши це, кожна істота з душею має збунтуватися. Богові треба служити з власної волі або не служити йому взагалі. Тільки таким шляхом ти зберігаєш вірність собі та дару свободи волі, Богом даному.

Який сенс щодня віджиматися, якщо ви не можете підняти колоду?

— Ви наймолодший власник букмекерської контори і при цьому примудрилися збільшити прибуток у два рази. Ви шантажист… – Я продаю відомості. — Аферист... — Я створю можливості. – Сутенер і вбивця… – Я не торгую жінками та не вбиваю без потреби. – І що це за потреба? — Та сама, що й у вас, купець. Вигода. — Як ви знаєте, пане Бреккер? – Скажімо так, я зломщик. — І дуже обдарований, я гадаю. – Саме.

Краще залишити людину при її ілюзіях, ніж зруйнувавши їх, не дати натомість істини і тим самим вкинути в ілюзії гірші.

Діставши витончену срібну сірникову сірницю, лорд Генрі закурив цигарку з самовдоволеним і задоволеним виглядом людини, що зуміла вмістити в одну фразу всю життєву мудрість.

Творчість ніколи не зрадить і прийме тебе будь—кого – самотнього, убитого горем. Враженого розчаруванням і спустошеного. Воно, як мати обігріє, приголубить і знайде для кожного сенс життя.

Бідність не порок, це істина. Знаю я, що й пияцтво не чеснота, і це тим паче. Але злидні, милостивий государ, злидні — порок—с. У бідності ви ще зберігаєте своє благородство вроджених почуттів, у злиднях ніколи і ніхто. За злидні навіть не палицею виганяють, а мітлою вимітають із компанії людської, щоб тим образливіше було; і справедливо, бо в злиднях я перший сам готовий ображати себе. І звідси питне!

Адже кожен винаходить той світ, в якому йому легше. Що таке усі ці картини світу? Це просто системи такі, за яких зручно було жити Марксу, Сміту чи Пепеляєву якомусь, що сидить у себе на горищі і в саморобний телескоп на зірки дивиться... Є килим, у ньому нитки, кожен тягне за ту, яка йому більше подобається. А насправді строкатість та нуль сенсу. Мені, може, приємно думати, що зараз катастрофа, тому що я все життя вивчаю катастрофи і те, що залишається. А вам приємніше вважати все це заради вас і ваших єдиних слів. Я тільки бачу поки що той світ, який був, — скінчився, що він уперся в стіну і що ця стіна однакова хоч у нас, хоч у французів, хоч у мексиканців. Народовладдя — глухий кут, влада монарха — глухий кут ще більший, і значить, треба вивести таких, які можуть зовсім без влади або яким чужа сама думка про ієрархію... Так, повзатимуть, кожен сам за себе...