гроші

Я у бога просила, стара: Збережи мені козлика, господи! За здоров'я його багато сліз напевно Пролила я ночами, стара. Але пішов від мене мій сіренький, Не глянувши навіть, як я плакала. Лише ланцюжок на шиї брязкав, Коли в ліс тікав мій сіренький. А чуло серце віщіше, Що печаль мені від бога заповідана — Бачити ріжки його гіллясті Та копитця колись швидкі.

Якщо ти живий, але твоя душа мертва, слова розуму не досягнуть твоєї свідомості, ти не зумієш заробляти на життя чесною працею.

Вони не думають, у них немає фантазії, багато не грамотних. Вони лише... керують.

Не багато знайдеться людей, які здатні любити без заохочення.

Час — єдиний, чого не купити навіть за всі мої незліченні багатства.

Марно багато витрачається зусиль, І в цьому певний сенс є.

Пам'ятаєш як раніше? Ми завжди говорили правду... А знаєш, чому всі бояться казати правду? Люди завжди знають, у чому вона, хоч би скільки вони намагалися заперечувати. Всі довкола знають про себе правду! Просто їм набагато зручніше брехати.

Я надто багато читав, щоб залишитися при здоровому глузді.

Психолог душевно посміхнулася. – Тоді скажемо так: як ви вважаєте, яка головна проблема людства? Зара кивнула і відповіла з таким виглядом, ніби це зрозуміло: — Бідняки. Психолог доброзичливо поправила: — Ви хотіли сказати... бідність? Зара знизала плечима: — Звичайно. Якщо вам більше подобається.

— Можливо, наше життя почалося в океані… — Чотири тисячі мільйонів років тому. В якомусь глибокому, теплому місці, біля підводного вулкана. — І майже весь цей час усі живі істоти були водяними, жили в морі. А потім, кілька мільйонів років тому, а може, й трохи раніше, — живі істоти вибралися і на сушу. — Але можна сказати, що після того, як ми покинули море, проживши в ньому багато мільйонів років, ми ніби взяли океан із собою. Коли жінка збирається народити дитину, у неї всередині є вода, в якій дитина росте. Це вода майже така сама, як вода в морі. І приблизно така ж солона. Жінка влаштовує у своєму тілі маленький океан. І це не все. Наша кров і наш піт теж солоні, приблизно такі ж солоні, як морська вода. Ми носимо океани всередині, у своїй крові та в поті. І коли ми плачемо, наші сльози — це теж океан.