гумор

Найсміливіші жарти виростають із найглибших розчарувань та відчайдушних страхів.

Старий жарт смерть, а кожному знов.

Я тепер замкнувся в собі. Я нікому не говорю вже, у що я вірю, про що думаю, що люблю. Приречений на жорстоку самотність, я дивлюся навколо, але думки своєї не висловлюю ніколи. Що мені до ідей, розбіжностей, вірувань, насолод. Я не можу нічим поділитися з іншими і охолодився до всього. Думка моя незрима і незбагненна. На звичайні запитання я відповідаю загальними фразами та посмішкою, яка каже:«так», якщо мені не хочеться витрачати слова.

Посмішка поєднує нас всупереч різницям мов, каст і партій. У мене свої звичаї, у іншого — свої, але ми сповідуємо ту саму віру.

- Ти ніколи не посміхаєшся. - Я, я, я посміхаюся, часто усміхаюся. Та я одна суцільна посмішка [посміхається]. — Почекай, не-не-не, не так це, не усмішка, це обличчя виродка.

- А це що за фігня? — Льодовикові тростини. — Льодовикові тростини? Ви знущаєтеся наді мною? - Ні! Адже... Різдво, і я подумала... — Розслабся. Це був жарт.

Альберт Гібсон: — Можу заприсягтися, ти вважаєш її незайманою. Гаррі Таскер: - Не сміш мене, їй всього... Скільки їй? Альберт Гібсон: - Їй чотирнадцять років! Гаррі Таскер: — Їй лише чотирнадцять років.

– Як ти дивишся на те, щоби влаштувати невелику драму? У тьмяному світлі блиснула усмішка Гіпноса. - Люба, я живу заради драми.

… коли стіл вставлений веселим старим вином, найпласкіший жарт господаря стає чарівним.

Дивно, правда? Бути настільки рідко нудним, настільки безповоротно бездарним, що від твоїх слів ні смішка, ні сльозинки, ні образи, ні люті.