людина

— Я дивлюсь на небо через твої очі. — А мені нема діла до неба, коли можна дивитися на тебе.

— О, ви знаєте, у Завадського таке горе! — Яке горе? — Він помер.

Тебе не можна осідлати, поки ти сам не зігнеш свою спину.

Ви можете сказати, що для відновлення планети потрібно набагато більше душевних зусиль, ніж для її руйнування, але ви будете неправі.

— Як спалось? — Я ніколи до ладу не сплю, тільки напівочі. — Так? Ніколи не чула, щоб сплячий напівочі так хропів.

Коли тобі боляче, ти іноді кажеш те, чого насправді не думаєш, аби зробити боляче іншому.

За чужими надіями не ходять у вуличному взутті.

— Адже ти навіть не знала Кетрін. — Бо якби знала, надерла б їй дупу.

— Чому ти не дозволяєш людям бачити добре в тобі? — Тому що, коли люди бачать хороше, вони очікують на краще. Я не хочу, щоб мені довелося жити, виправдовуючи чиїсь очікування.

Я вірив, що стосунки до жінки не обмежуються тим актом фізичного злиття, який я знав у його злиднях грубій, тваринно простій формі, — цей акт вселяв мені майже огиду, незважаючи на те, що я був сильний, досить чуттєвий юнак і мав легко збудливий уявою.