людина

Робота виконана, Томмі. Усе вже закінчено. Ми можемо просто уникнути всього цього. Це так легко і просто. Лише невелика зміна.

Мій мозок бунтує проти відсутності роботи. Застій згубний.

Коли тобі зраджують, краще перебувати в невіданні, але якщо вже пов'язка зірвана з очей, краще бачити чітко, ніж неясно.

Хороші речі не цінуються, поки вони не підуть і їх не знайде хтось інший.

Досить дивно, коли тебе постійно порівнюють із незнайомою людиною.

... у цьому світі важливо не те, як беруться за справу — сміливо чи несміливо, а те, чим усе це закінчується.

Життя жорстоке, безглузде і, по суті, нескінченно принизливе. Всі її краси, насолоди та спокуси існують лише для того, щоб людина розніжилася, лягла на спину і почала довірливо бовтати всіма чотирма лапами, підставивши життя беззахисне черево. Тут вона свого не впустить — вдарить так, що з вереском понесешся, підібгавши хвіст.

Хтось: Як знайти себе? Хабудда: Відпусти те, що ти не є.

— Не те, щоб люди не любили тут короля, навпаки, ми не хочемо, щоб наш улюблений король дивився і бачив, що з нами роблять. Тому ми забираємо його портрети. — Але навіщо їх спалюєте? — За нашого короля ми пройшли пекло. Пройшли пекло війни. Записуйте. А тепер на нас нападають у власних будинках. Ці нові копи з Белфасту вриваються в наші будинки, ґвалтують наших жінок... Не думаю, що наш король хотів би бачити все це. Тому ми розпалюємо багаття, щоби підняти тривогу. — Чи можу я запитати, від кого ви кажете? - Ні від кого. Я звичайна людина. У мене медалі за відвагу за Сомми. Я хочу, щоб ви написали у своїй газеті, що тут відбувається.

... вона займалася гімнастикою посеред вітальні. - Не спиш? — спитав він, знімаючи піджак. — Звичайно сплю, тільки вмостившись на підлозі і задерши догори ноги.