рішучість

Вчіться чесно досягати успіху І залучати завдяки розуму.

Увійшов отруйник, поставив на стіл світильник і сказав: — Коли вип'єш напій, почни походжати, як радять знавці отрут. Відчуєш важкість у ногах — тоді лягай. Я стежитиму за дією отрути, за тим, як ціпеніють твої кінцівки... — І коли дійде до серця?... — запитливо глянув на нього Сократ. Отруювач кивнув. - Так. Тоді. Він подав чашу. Сократ прийняв її, розглянув карбований візерунок, усміхнувся — адже він передбачив, що отруту йому піднесуть у гарній посудині. Кинув погляд на сонячну квітку, натяком здійснив йому вилив — і залпом випив. Критон був блідий і відчував, що втрачає свідомість, - але тут він помітив: Сократ усміхнувся! — Хочеш ще щось сказати нам, мій любий? — тихенько спитав старий друг. Сократ не зводив погляду з золотоцвіту. — У кожній людині сонце — тільки дайте йому світити...

Важко відмовитись від мрії. Легше ускладнити шлях до неї, ніж повірити, що задуманому не здійсниться.

Щосили намагаєшся бути порядним, а в результаті — суцільне приниження з усіх боків.

Дякую за те, що було, нехай було не так багато. Дивно уявити, що тебе могло не бути. Дякую. Добре, що ти є. Я бажаю тобі перемог та радості і ніколи ні про що не шкодувати. І собі бажаю того ж...

Він годинами грав на скрипці, знайшовши у ній собі притулок реальності. (…) «Це нічого не означає! Все одно найпізніше через місяць тут уже будуть союзники!» Ця незмінна відповідь на всі питання допомагала тоді батькові уникнути навколишньої дійсності в неземному світі музики, де йому було найкраще.

- Який план, Гаррі? - Добре. Нам потрібно щось знайти. Захований тут, у цьому замку. І це допоможе нам перемогти. - Ясно. І що це? - Ми не знаємо. - Де воно? — Цього ми також не знаємо. Я розумію, відомостей мало... — Їх взагалі нема.

Ніж — це найпростіша, але й найнадійніша у світі зброя. Він не дає осічок, і в ньому не закінчуються патрони. Щоправда, і від свого власника ніж вимагає деяких навичок.

Життя не костюм, його не можна перекроїти і пошити заново, але й шкодувати про минуле теж не варто, інакше старість перетвориться на суцільний зубний скрегіт від жалю.

Яке страждання порівняєш із цим: хочеш пробачити, прагнеш пробачити — і знаєш, що це безнадійно, що пробачити не можна, пробачити не смієш.