весна

Де б не працювати, аби тільки не працювати!

— А що вам найбільше подобається? — Житлоплоща… — Як? Що? Що ви сказали? — Ну, щось... Я хотів сказати, очі!

Краса - це страшна сила!

Як вони, виходить, працюють... Дуже просто. Я всі їхні секрети знаю. Отак: сів, задумався... Відчинив! Розумієте? Найголовніше – замислитися!

Весняний вечір. Молоді тумани.

Неон проспектів. Туга ліхтарів.

— Я так тебе любила, мій коханий.

— Пробач мене — я так тебе любив.

І срібляться озерами долини,

шовковий шепт пригашених калюж,

мені ти все життя, немов дружина,

мені ти все життя, неначе муж.

— А пам’ятаєш? — Добре пам’ятаю.

— А не забув? Чи не забув? — О, ні.

— Здається, знову в молодість вертаю,

все наче увижається вві сні.

І першу зустріч? Першу і останню.

— А я лиш першу. Ніби й не було

минулих років нашому коханню,

не вір, що за водою все спливло.

— Не треба, люба. Знаю, що не треба.

Хай давні душі б’ються на ножах.

А єдиніться — предковічне небо

вам спільний шлях покаже по зірках.

Хто в рідному краї тепло здобуває

З пластів у підземнім бою,

Хто в полі ростить все нові урожаї,

Той любить Вітчизну свою.

Хто молодість нашу і світ ясновидий

Леліє у ріднім краю,

Хто ворога серцем усім ненавидить,

Той любить Вітчизну свою.

Тому вона рідна, тому вона мила

Й миліша за інші краї.

Як мати, вона нас для щастя зростила,

Тож будем любити її!

Квітучих садів нахиляються віти…

Вона ж як весна молода!

Для неї, для неї і жити й творити

Під прапором миру й труда!

1955

Білі акації будуть цвісти

в місячні ночі жагучі,

промінь морями заллє золотий

річку, і верби, і кручі…

Будем іти ми з тобою тоді

в ніжному вітрі до рання,

вип’ю я очі твої молоді,

повні туману кохання…

Солодко плачуть в садах солов’ї,

так, як і завжди, незмінно…

В тебе і губи, і брови твої,

як у моєї Вкраїни…

Ось вона йде у вінку, як весна…

Стиснулось серце до крику…

В ньому злилися і ти, і вона

в образ єдиний навіки.

1927

Іще не скресла крига на Дніпрі,

а вже весни дихання благовісне

в снігах я чую, наче угорі

прозорий крик, крик журавлиний висне.

Іще нема конвалій у гаю,

і гай мовчить у білому спокої,

та я весни п’янке дихання п’ю

з його гілля, що мріє наді мною.

Ось я іду, один між багатьма,

такий, як всі. Чого ж так серце сяє?

Іще весни немає, ще нема,

але весна в мені уже співає.

20/11/1963

Солов’їні далі, далі солов’їні…

Знов весна розквітла на моїй Вкраїні.

На гіллі рясному цвіт, немов сніжинки.

Знову серце б’ється молодо і дзвінко.

Я іду до гаю. Краю, ти мій краю,

кращого за тебе я в житті не знаю!

Кращого не знаю, далі мої сині,

як весну стрічати на моїй Вкраїні.

У росі фіалки, ріки у тумані…

В серці сяють очі, рідні і кохані…

В птичім щебетанні все кругом проснулось,

і до мене знову молодість вернулась.

Я іду до гаю, і в блакить безкраю

серце моє лине й птицею співає

про весну чудесну на моїй Вкраїні…

Солов’їні далі, далі солов’їні!

1961

Розвивайся, лозо, борзо*,

Зелена дiброво!

Оживає помертвiла

Природа наново.

Оживає, розриває

Пута зимовiї,

Обновляєсь в свiжi сили

Й свiжiї надiї.

Зеленiйся, рiдне поле

Українська ниво!

Пiдiймися, колосися,

Достигай щасливо!

I щоб всяке добре сiм’я

Ти повiк плекала,

I щоб свiту добра служба

З твого плоду стала!

_____________________

*Борзо — швидко.

* * *

Грiє сонечко!

Усмiхається небо яснеє,

Дзвонить пiсеньку жайвороночок,

Затонувши десь в безднi-глубiнi

Кришталевого океану…

Встань,

Встань, орачу! Вже прогули вiтри,

Проскрипiв мороз, вже пройшла зима!

Любо дихає воздух леготом;

Мов у дiвчини, що з сну будиться,

В грудi радiсно б’єсь здоровая

Молодая кров,

Так i грудь землi диха-двигаєсь

Силов дивною, оживущою.

Встань, орачу, встань!

Сiй в щасливий час золоте зерно!

З трепетом любвi мати щирая

Обiйме його,

Кров’ю теплою накормить його,

Обережливо виростить його.

Гей, брати! В кого серце чистеє,

Руки сильнiї, думка чесная,-

Прокидайтеся!

Встаньте, слухайте всемогущого

Поклику весни!

Сiйте в головах думи вольнiї,

В серцях жадобу братолюбiя,

В грудях смiливiсть до великого

Бою за добро, щастя й волю всiх!

Сiйте! На пухку, на живу рiллю

Впадуть сiмена думки вашої!