вічність

Дивна річ, але майже у всіх фільмах, де я знімався, мене обов'язково допитують. Вічно я той чувак, про якого думають, що він поганий, а він насправді добрий.

... коханці опинилися в безлюдному світі, єдиною і вічною реальністю в ньому було кохання.

Нехай вона забуде, про мене легко, тільки нехай вона буде, назавжди, назавжди. Ідуть білі сніги, як у всі часи, як за Пушкіна, Стенька і як після мене, Йдуть великі сніги, аж до болю світлі, і мої, і чужі помітаючи сліди. Бути безсмертним не в силі, але моя надія : якщо буде Росія, значить, буду і я.

Те, що ми робимо для себе – помирає разом з нами, те, що ми робимо для інших, – залишається навіки. (Здійснене для себе незабаром помирає. Здійснене на благо інших і світу знаходить безсмертя.)

Кожна людина на землі знає, що у житті буває біль. Для більшості з нас це незручності, які можна зазнати або уникнути. Але є деякі, хто шукає цей біль, використовуючи його як інструмент, для створення чогось настільки прекрасного, що залишає слід в історії і робить їх безсмертними.

Не важливо, як ми живемо та вмираємо, кінець у всіх один – тиша. Всі наші надії, мрії, стають луною недомовленої історії. Але якщо пощастить, наші історії житимуть. Наша пісня гратиме в серцях тих, хто нас любив і пам'ятає.

Це було кохання з першого погляду, з останнього погляду, з одвічного погляду.

— Поясни-но птаха. Ти з цим зможеш жити? Ти прирікаєш іншу людину на вічні пута, а сам будеш веселитися, гуляти і пити? - Так. Це на мене.

Як піна морська, на мить виникаючи, Загине, виблискуючи, розтане дощем, - Ми, діти миті, живемо для прагнення, І в морі забуття могилу знайдемо. Навіщо щогодини, марно хвилюючись, Прагнемо ми пристрасно до обманної мрії? Навіщо ми ридаємо, ковзаємо і блищаємо, І знову пропадаємо в німі порожнечі? О, життя хвилювання! Блаженство, мука! Сум і сумнів! Як шкода мені вас! Бігти б мені вічно, дихати нескінченно, Світитися безтурботно опівдні!

Життя не перестає нас дивувати.