життя

... ця усмішка просить цеглини.

Чарівно впевнені у собі, грубі люди чудові.

Я не розумію, але не розуміти не означає заперечувати.

Ми просто розчинилися одне в одному. Раз – і все. Як цукор у чаї.

Будь-які натяки на статеве збудження Дарка покинули. Можливо – назавжди.

Кравчий-ранок, наповнивши свій кубок, завісу з околя звільнив, Вогневий помаранець світанку з-за пазухи вийняв схід. Вся земля ароматом весняним задихала і спалахнула раптом, Молодим пахощом рейхана запалився блискучий луг. Ось шипшини строкаті зірки без числа запалює квітник, - Наче сотню блискучих пряжок начепив він на свій комір. Якщо ніч упивається амброю своєї золотої квітки, - Спрагу ранку росистим диханням благодатно напувають хмари. Прибігає пурпурове полум'я зеленим морем дерев, - Перед ним відступають тумани, срібломісячну чашу здіймання. Ось встають вінценосці-тюльпани, гордий полк їх відважний і ньому, Із зорі сплетені їхні аркани, і на кожному рубіновий шолом. По ристалищу — полум'яних лілій несамовитий загін проскакав, Їхні плащі відливають смарагдом, і в кожної алмазний кинджал. Заблищала з терня троянда, встала зелень із пороху землі, - Вітер дав їм щити і кольчуги, щоб у битву без трепету йшли. Костяним нестаріючим гребенем він вміє легко розчесати Непокірну чубчик самшиту, гордих пиній хвилясте пасмо. У друзів переповнені кубки, п'яніли вони на бенкетах. Горе мені! На очах моїх сльози, на опущеній темряві — порох. Я один не дружу з небозводом, одному мені ворожазірка. Ніколи не сміється мені щастя, мені успіх не співає ніколи. Каменем у голову рок мені націлив, знищив моє буття, Дух мій терпить жорстокі муки, зневажається тіло моє. Горе мені! Хто в дорозі оступився, нехай руки милосердної не чекає. Хай пошле йому милість Всевишній від своїх безмежних щедрот!

І тоді я вирішив, що піднімуся на цю вежу, чого б це мені не вартувало, бо краще раз поглянути на небо і загинути, ніж вічно жити, не бачачи світла дня.

Я люблю сцену, на ній все набагато правдивіше, ніж у житті.

У ХХ столітті на метафорі театру було побудовано таку дисципліну, як соціологія.

Не можна з людини вимагати відповіді за результат, якщо ви нав'язуєте свої методи її досягнення.