життя

Породисті — вони всі такі, безглузді. Їх же не по мізках відбирають, а за всякими там стандартами — щоб вуса густіші чи хвіст довші, а що в них у черепахах, заводчиків не цікавить.

Потрібно сп'янитися і насичуватись творчістю, і реальність не зможе тебе знищити.

Я актор. Щоразу я прагну переконати аудиторію в реальності мого персонажа. І кожна дрібниця, яку глядач знає про мене, створює перешкоди та недовіру.

Все гаразд — якщо струсити пилюку, їсти ще можна.

Глибоку, чудову істину висловив якийсь філософ, який стверджував, що цінність людської душі можна пізнавати за глибиною її падіння та висотою зльотів.

- Чому все не може бути простіше? Чому все має бути настільки складним? — Ви дуже багато думаєте. Це проблема всіх жінок.

— Ти маєш виїхати. Це завжди було твоєю мрією. - Гаразд. Добре. Я поїду. Але розшукай мене, гаразд? Знайди спосіб. Не допусти такого кінця. Я завжди любитиму тебе. Ти сказав мені грати на піаніно для себе, але я навіки гратиму для тебе. - Обіцяю, це не кінець. - Прощавай.

— Тут ось у чому справа, дівчатка, — вела далі Верховна, — подейкують, війна не за горами. У зв'язку з чим вирішено використати відьом-провісниць. — То віщуни ж є! - Простогнала Варвара. — І їх теж, — Василена Володимирівна важко зітхнула, — усіх, кого можна залучити, використовують усіх. А у вас, дівчатка, найкращі оцінки за прогнозами. Ми разом почали колупати шкарпетками підлогу, зображати невинність і вдавати, що нас тут немає. За пророцтвами у нас відьмак Федір Феоктистович, а він пити дозволить. Ось і дає екзаменаційне завдання — сказати, де в нього бутель захована. Ну ми, не довго думаючи, купили кожна по пляшці та й заховали в різних місцях. Потім, отримавши найвищий бал, чи не шабаш від радості влаштували... Допередбачалися! А тепер і зізнатися страшно, та й не повірять, мабуть.

Вона грюкнула дверима і поїхала. Майже відразу мене наповнило почуття самотності. Немов Різдво пішло від мене назавжди.

Всім тиранам властива хвороба злочинної недовірливості один до одного.