життя

У мене вдома є боксерська груша у формі чоловічого торсу. Коли я пишу, він грає в цьому процесі настільки важливу роль (разом з тим, я не хотів би вдаватися в подробиці), що я сприймаю його як співавтора.

— Тут лігво вади, мені тут не місце. — Друг, ти виступив проти небесної влади. Вади йдуть як бонус.

Ви не вищі за мене, ви — довші.

- Гей! Що я казав тобі про порівняння сестри з дияволом? — Що це образливе для диявола?

Слабкі люди, говорячи із собою, охоче вживають енергійні висловлювання. — Ет puis… cela ne tire pas a consequence!

Чи варто всерйоз чомусь засмучуватися в цьому житті? Все пройде пройде і це.

Де знайти тебе, друже? А йди-но ти в трущобу, Знайди собі занозу Та жвавись, як півник! Пекельний люес, пекельний люес, Я давно про нього мріяв! Не про хворобу, не про хворобу, Ви - дурні апріорі, Я про вірш свій - мадригал! Ви помилилися, а я знав!

— Ну, що ти його лякаєш, він у мене такий скромний. - Так. Інтелектом явно не понівечений.

Те, що тато помер, я розумію, але чомусь він не приходить додому вечеряти, цього я ніяк зрозуміти не можу.

Щовечора у нього починається позитивно. Він каже, що почувається вільним і що сьогодні зустріне свою долю, але через деякий час йому вже нема чим себе глушити.