Рей Бредбері

І, як і раніше, палити було насолодою — приємно було дати волю своєму гніву, палити, рвати, трощити, роздирати на шматки, знищувати безглузду проблему. Нема рішення? Так от, тепер не буде і проблеми! Вогонь дозволяє все!

Склади всі ці гріхи разом. Але особливо задумайся над тим, останнім: він жодного разу не прийшов до мене.

Ранок був тихий, місто, оповите темрявою, мирно ніжилося в ліжку. Настало літо, і вітер був літній — тепле дихання світу, повільне і ліниве. Варто лише встати, висунутися у віконце, і одразу зрозумієш: ось воно починається, справжня свобода і життя, ось воно, перший ранок літа.

Я вдягнув светр і став дивитися на хвилі, які накочувалися і падали на берег. Вони падали дуже спритно, з якоюсь елегантністю; навіть п'яний не зміг би впасти на берег так витончено, як це робили хвилі.

Без дощок і цвяхів будинок не збудуєш, і якщо не хочеш, щоб будинок був збудований, сховай дошки та цвяхи. Якщо не хочеш, щоб людина засмучувалася через політику, не давай їй можливості бачити обидві сторони питання. Нехай бачить лише одну, а ще краще – жодної.

Проста людина тільки одну соту може побачити на власні очі, а решта дев'яносто дев'ять відсотків вона пізнає через книгу.

— А як ви вгадали? - Що? - Що я письменник? - У тебе язик шліфує слова на виході. Ти говори, говори.

Я не люблю машини. Я ненавиджу Інтернет, ненавиджу комп'ютери. Вони заважають нам жити, вони забирають наш час. Люди занадто багато працюють за комп'ютерами, вони занадто багато балакають, замість слухати і чути один одного.

Смерть - це коли відпливаєш на кораблі, а вся рідня залишилася на березі.

Це було як бальзам на душу — поговорити про щось безглузде, безглузде, безглузде: безумство, що вибиває з мене моє власне міцне безумство.