Книга / твір

... хочеш пізнати що-небудь - занурися в це з головою.

Смерть трапляється зі ста людьми зі ста, не з дев'яносто дев'ятьма, а зі ста людьми. Чи варто через неї переживати, якщо настане момент, коли вона до мене постукає і скаже:«Ну що ж, час!» Я думаю, найстрашніше — це коли вона до мене постукає, а я, озирнувшись на своє життя, дуже шкодуватиму, що в мене була можливість, а я не ризикнув.

Ми прокляті... бо суть життя не війна і не секс — вони лише викликають огиду, якщо ними пересититися. Суть життя — страх і благородна, безнадійна битва з ним.

Чи ми справді лише шахові фігури, які незрима сила пересуває за своєю волею, — порожні судини, підвладні рукам гончара, готові для слави та ганьби?

Природа, у сенсі слова, не загине. Вона вже загинула. Газони, парки, канали, співвідносні з потребами людини і виступаючи у функції природи не мають самостійного значення. А отже, і буття. Природа перетворилася на довкілля.

– Але якщо реальність – це лише чари, наслання, якщо насправді ти зовсім не хочеш того, що, як тобі здається, тобі хочеться... Якщо ти не маєш свободи волі. Якщо ти навіть не знаєш, що знаєш, а чого не знаєш. Якщо насправді ти не любиш того, кого тобі тільки здається, що любиш. Тоді що залишається, заради чого варто жити? Нічого.

Своє щастя люди руйнують самі, причому вперто, як мурахи. Сторонні сили якщо й заважають їм, то дуже рідко. Навіщо робити чужу роботу, коли без них все буде зроблено?

Ах, справа зроблена; можна лише шкодувати, а поправити не можна.

Загальна небезпека здатна об'єднати навіть найлютіших ворогів!

Душа обмита і врятована - це душа, якій удвічі загрожує небезпека, бо весь світ озброюється проти такої душі.