Позитивні цитати

Якби заздалегідь знати ціну щастя, можна було б послатися відсутність грошей.

- Гей, Габі. - Я тут, Карлос! — Знаєш, я зрозумів, чому з нами трапилося стільки нещасть. Моя сліпота, втрата грошей... Це карма. Ми були егоїстичними і жадібними, і Всесвіт велить нам бути кращими. — Я знайшла 118 тисяч у ведмежатці Еллі. - Всесвіт, пішла ти!

Щастя... Щастя – це метелик! Розумієте? Пурхає, сяде на плече — і бійся його злякати, бережи його. А схопи його грубими руками — нема метелика. Один порох.

Встав рано. Багато, багато думок, але всі розкидані. Ну і не треба. Молюся, молюся: допоможи мені. І не можу, не можу не бажати, не чекати з радістю смерті.

Наші історії — ось те, що ми тягаємо за собою в наших мандрах через океани та кордони, через життя. Невеликий запас кумедних випадків, всіх цих«а потім сталося ось що», наших особистих«жили колись були». Ми — це наші історії, а коли ми йдемо, то, якщо пощастить, наші історії забезпечать нам вічне життя.

Для того, щоб зрозуміти, що щастя не в грошах, потрібно спочатку дізнатися і те, й інше – щастя та гроші.

Є чимало жінок, яких приваблюють владні чоловіки. Немов вогонь метеликів. Але є жінки, які найбільше потребують не героя і навіть не палкого коханця, а — друга. Ти запам'ятай: коли виростеш, тримайся подалі від жінок, які люблять диктаторів, а серед тих, кому потрібен чоловік-друг, постарайся знайти не те, що потребує друга, бо її життя порожнє, а те, що з радістю наповнить твоє життя і тебе самого. І запам'ятай: дружба між чоловіком і жінкою — річ рідкісна і набагато дорожча, ніж кохання: кохання, по суті, річ досить груба і не надто витончена порівняно з дружбою. Дружба включає і певну душевну тонкість, і щедревміння слухати і досконале почуття міри.

Отже, кардинал користувався загальною повагою, бо нерідко трапляється, що коли чиясь життєва удача починає рости, вона набуває привабливої ​​сили і, наче всі її атоми забезпечені щупальцями, змушує щастя інших людей ставати своїм сателітом. З цієї причини кардиналу надавали ще більшого блиску і славного імені його батька, і недавнього нечуваного піднесення його брата Анни. До того ж він неухильно дотримувався мудрого правила приховувати від усіх своє життя, виставляючи напоказ свій розум.

Але найважче — знати годину розлучення та пройти через нього. Адже інакше все було б потім лише мукою, і уламками, і злощастям... Того, хто, знаючи час, йде йому назустріч, дрібниці буднів рятують від смерті. Та й що путі чинити опір — сьогодні я відпускаю тебе… а не зроби я цього, ти все одно завтра підеш… Не позбавляй мене права на цей жест, єдиний… і останній…

Вони не розуміють, як їм пощастило. Вони ходять, дихають, біжать. Не розуміють, яке це щастя... безтурботно бродити Парижем... Я заздрю, бо вони живі.