Надприродне

— Стривай! - Що? - Я щось відчуваю. — Сутички почалися? — Якусь темну силу... — Темніша за тебе?

— Що ж ти маєш на увазі під«старий друг»? — Старий друг це той, який не новий.

- Як вона виглядає? - Як бібліотекарка. — Бібліотекарка на твій смак чи мій? — Ну, на ньому був одяг, якщо ти про це.

- Що ти хочеш цим сказати? - Я був сином. І братом, як і ти. Молодшим братом. Я дуже любив свого старшого брата, практично обожнював. І якось я прийшов до нього, і благав стати на мій бік. А Михайло відвернувся від мене, назвав виродком, монстром і в пекло викинув мене. І все лише тому, що я був іншим, я жив своїм розумом.

— Тут лігво вади, мені тут не місце. — Друг, ти виступив проти небесної влади. Вади йдуть як бонус.

— Якщо чесно, після всього, що було, ти ставишся до мене так, наче моє місце за дитячим столиком. — Сем, я не вибачатимусь за те, що захищаю тебе. — Отож, що ти робиш, на твою думку? — Пам'ятаєш, що сталося востаннє, коли нам дісталися квитки у першому ряду на шоу Михайла та Люцифера? Я пам'ятаю. Ти помер і потрапив у пекло. І, бачиш, цього разу не Апокаліпсис шукає нас, а ми його. Мені начхати, що буде зі мною, завжди так було. Але мені не начхати на те, що буде з моїм братом. - Дін, ми вирушимо в це місце і врятуємо Джека та маму. Разом. І якщо щось трапиться, ми впораємося з цим разом. А якщо ми помремо... то теж разом.

- Кас? - Можна я його вб'ю? - Я взагалі все чую. - Ні, він нам потрібний живим... поки що. Ось поверне тобі благодать і зробиш із ним усе, що захочеш. - Хочу вбивати його повільно. - Я сиджу всього за крок від тебе!

Свій біса ближче.

За нашої роботи смерть — не завжди розставання.

- Це твоя історія. Не моя. А насправді ти ув'язнив мене, не дозволив мені існувати на цьому світі, тому що не виносив мене. Ні, ми були рівними. Ми не були великими чи могутніми, тому що ми були рівними один одному. Думаєш, ти створив архангелів, щоб нести світло? Ні. Ти створив тих, хто нижчий за тебе, щоб стати вище їх, щоб стати їх Владикою. Ти егоїст! Ти хотів стати великим. - Це правда. Але це не вся правда. Акт творіння несе в собі цінність і блаженство, набагато значущіші і справжніші, ніж мої гордість і егоїзм. Називай це благодаттю. Буттям! Світобудова — не творіння моїх рук. Воно завжди було... і пробивалося назовні. Воно існувало так само, як ти і я. Щойно ти вийшла на волю, ти теж це відчула. Побачила.