Надприродне

- Тяжка нічка? — Ніч весела. Ранок тяжкий.

Коли до тебе заявляється хлопець, який щойно врятував світ, можна вибачити йому кілька недоліків.

Охоче ​​вірю, тільки локшину з вух зніму!

- Я був там не чотири місяці. - Що? — Це тут чотири, а там час триває зовсім інакше. Чотири місяці йдуть за сорок років. — О, Боже!.. — Вони мене різали і рвали так, що живе місце не залишалося... Але я ставав єдиним цілим. Як за помахом чарівної палички, щоб почати знову. А наприкінці дня, наприкінці кожного пекла дня, Аластар приходив до мене. Щодня... І пропонував вихід. Він пропонував мені угоду. Мої тортури припиняться, якщо я сам стану катом. І щодня я посилав його. Щодня я згадував світло сонця... Цілих тридцять років... Але потім я зламався, Семмі. Я не зміг... І дав свою згоду. Вибач, Господи, я сам став драти їх на шматки! Я втратив рахунок цим... Цим... нещасним... — Дін, але ж ти протримався цілих тридцять років, хто б ти не був... — Ця пам'ять... Вона завжди зі мною. Якби я міг не відчувати, Семмі! Якби міг послати всі почуття до біса!

- Ти не людина, Сем. - На себе подивись!

- Вибач. - За що? — За те, що викинув тебе з бункера. За це, ем... і за те, що не сказав про Сема. — Ти думав, що його життя поставлене на кін. — Так, мене обдурили. — Я думав, що рятую Рай. Мене теж обдурили. — Так, кажеш, ми з тобою пара гальмованих недоумків? — Я віддаю перевагу слову«довірливі».

Я неповторний! Я Бетмен!

- Вогонь - єдиний засіб? - Так. - Клас! Витягнути дитину на галявину та підсмажити. Сусіди аплодуватимуть. Точно.

- Я дезінсектор. — Ага... Знаєте, у мене, здається, клопи, поділіться порадою? — Звісно... Спіть міцніше і не дозволяйте їм кусатися.

— Знаєш що, старий, я вже ситий по горло твоїми замашками камікадзе. - Який нафіг камікадзе? Я – ніндзя!