Фільм

Чому мені завжди хочеться вибачитись за те, що я існую?

— А якщо я зараз тебе поцілую, ти мене не вдариш? - Я тебе вдарю, якщо ти мене не поцілуєш!

— Але мені потрібна допомога. Я повернувся, щоб закінчити навчання. — Навчання тобі не потрібне. Ти вже знаєш, що тобі потрібно. - Отже, я Джедай? — О... хе-хе-хе... кхм... ще немає. Ще одне залишається – Вейдер. Ти маєш битися з Вейдером. Тоді, тільки тоді Джеда будеш ти. Воюєш з ним ти.

У психіатра: — Розкажіть, як ви почуваєтеся. - Все нормально. Якщо лише невелика депресія. - Ясно. Чим це спричинено? — Напевно тим, що я почав Апокаліпсис. - Апокаліпсис? Ви вважаєте, що його почали? — Так, розумієте, я вбив демона, Ліліт, і випадково випустив Люцифера з пекла. Тепер він усім заправляє, а ми хочемо його примружити. - Хто це ми? - Я і мій брат. І ще один янгол. — Ви маєте на увазі янголятко? На плечі? - Ні, нашого звуть Кастіель, у плащику такий. До розмови вмикається Дін: — Ну, ви зрозуміли. Хлопець уже якийсь місяць сам не свій. Але Апокаліпсис влаштував не він. - Не він? - Ні. Просто був ще один демон Рубі. Вона підсадила його на демонську кров. Він знатно до неї присмоктався. Мій брат не хотів зла. Він просто був... під кайфом. Січете? Підлікуйте його якнайшвидше, а то нам треба монстрів по всій країні ловити.

Дівчата такі дивні, що їм не робиш, їм усе мало. Наприклад, купиш їй золоті сережки...«Ой, яка краса, а чому без діамантів»? А купиш їй сарі, вона скаже: "А коротка сукня мені не йде"? А купиш коротку сукню …«Я що, розпусниця»? Принесеш манго, а їй потрібен тамаринд, принесеш тамаринд, а їй потрібні солодощі. Помреш за неї, їй і цього мало буде! Почне ще лаяти, навіщо ти кинув мене одну?

— Чи тобі тепло, дівчино? — Та ти що, старий, отямився, чи що? Бач, у мене руки та ноги замерзли! — Що за чудо-юдо? [ обігає навколо ялинки ] Чи тепло тобі, дівчино, чи тепло тобі, червона? — Подавай швидше за нареченого! Та посагу! Та більше! У! - Е! Е-е! Е-е! — То ж!

- Як ти вважаєш, я приваблива? Таких чоловіків, як ти, мені треба остерігатися... — О, Вірджиніє! Як би хотів я повірити в твої слова, якби не туфлі! Ти скажеш усе, що завгодно, аби їх знову вдягнути!

— Стояти на краю невідомості і вдивлятися у прірву. Тепер скажи, як це відчувати? - Приголомшливо.

Якщо голова фірми не дбає про своїх співробітників, очолювати нічого.

Немає жодної долі... є лише свобода вибору. (Немає такого поняття як«доля», є лише право вибору.)