Книга / твір

Вона як голубка, що збилася зі шляху... Вона як нарцис, що коливається вітром... Вона подібна до срібної квітки.

Кохання – насамперед світло. А потім – все інше. Неможливо жити у кімнаті без світла. У ній можна тільки існувати – у світлу пору доби. Довго існувати – тижнями, місяцями, роками. Вкладатися вдень з частиною справ, а вечорами – обходитися фантазіями, проводжати продавати дні в самообмані, доки не припрет до стіни воно, ненависне самотність. Ми живемо у пошуках світла. Ми народжуємось заради світла. І не треба про те, що кохання – це не світло. Без любові темно навіть із найпотужнішими лампами.

Якщо ти не ховаєшся, ніхто тебе не шукатиме.

Шрами мене не лякають, особливо ті, що зовні.

– Піду в ТЮГ зайчиків грати… – Фаїно, який із тебе зайчик? Зітхнувши: - Значить, товсту, розігріту слониху.

Лише серед стихій природи – океанського простору, вітру, нескінченних хвиль, величезних зелених лісових масивів – усвідомлює себе людина нескінченно крихітною істотою проти всім оточуючим. І тільки тоді, можливо, зовсім не шукаючи Бога, він знаходить Його і притикається до Нього.

Нема на світі неможливих речей. Бувають лише речі неможливі особисто тобі – причому тимчасово неможливі, якщо правильно ставитися до них.

Якщо в тебе вдома сестра, ти маєш думати про неї. За неї ти битимешся з ворогом.

Ти тягнеш мене геть від краю прірви. Ти все... ти все, заради чого я залишаюся людиною.

Жінки: одні ворушать мізками, інші крутять задами.