життя

Засинаю з думкою про те, що моє життя реально почнеться завтра або післязавтра, або післязавтра, принаймні скоро (адже це неминуче трапиться).

Щоразу, коли я думаю, що наш світ не може впасти ще нижче, ми поринаємо в ще більшу прірву.

Опинившись у безвихідній ситуації, ми зазвичай виявляємо, що здатні на неможливе.

Жінки не люблять тих, хто просить. Принижують тих, хто питає. Отже, не проси. І по можливості не питай. Бери, що можеш сам. А якщо ні, то прикидайся байдужим.

- Панове міністри! — почав Матіуш і випив води, бо мав намір говорити довго. — Ми вирішили, що керувати країною має весь народ, щоб увесь народ міг сказати, що йому потрібне. Але ви забули, панове, що народ - це не тільки дорослі, але також і діти. У нас кілька мільйонів дітей, і вони також мають керувати. Нехай будуть два парламенти: один – для дорослих, і там будуть депутати дорослих та міністри дорослих, а інший – для дітей, і там діти будуть депутатами та міністрами

Найказковіше, найдивовижніше з усіх доступних людині переживань - передчуття дива.

Самотність породжує оригінальну, сміливу, страшно прекрасну — поезію.

Світло зірок погасло, заспівав півень, але опівночі не пішла. Над головою в нічній темряві сходилися духи зла.

Я обережно входжу до цього дикого і прекрасного незвіданого світу. Я пливу в тиші. Лише моє дихання порушує це безмовність. Наді мною немає нічого, крім мерехтливого світла - місця, звідки я прийшла і куди піду, коли закінчу тут. Я занурююсь. Тут дуже красиво. Я занурююсь повз підводні скелі і темні водорості. На саму глибину, де на мене чекає зграя срібних рибок. Розтинаючи водні простори, я випускаю нагору бульбашки, схожі на маленькі медузи. Перевіряю кисень - часу не так багато, щоб побачити все, що я хотіла. Але я рада, що побувала тут.

Багато хто в пивній теж читав газети, і ніхто не виявляв жодних ознак огиди. Це була їхня щоденна духовна їжа, звична, як пиво.